Найприбутковішим підприємством Севастополя є місцевий порт. У рейтингу об’єктів, що приносять прибуток скарбниці, вже багато років поспіль саме він посідає перші місця, на порядок обігнавши такі неслабкі виробництва, як рибоконсервний комбінат і завод «Новий», «Інкерманський завод марочних вин», агрофірму «Золота балка» та «Севастопольський морський завод», зайнятий судно-ремонтом і виготовленням плавучих кранів.
Розташоване це чудове підприємство на південному березі Севастопольської бухти, на південному заході Кримського півострова. Від адміністративного центру АР Криму — міста Сімферополя, він віддалений відстанню в 80 км. Особливістю цього підприємства є його універсальність. На відміну від більшості своїх колег, воно здавна працює у трьох площинах — транспортування пасажирів, приймання та відвантаження сировини-товарів, а також забезпечення потреб військово-промислового комплексу двох країн.
Ще однією радістю для тих, хто курсує акваторією Чорного та Азовського моря, є те, що води в Севастопольській бухті замерзали востаннє за тих часів, коли козаки плавали на суднах типу «чайка» і намагалися тероризувати турецького султана. Явище описано в літописі й наразі вважається винятком, що лише підтверджує загальну тенденцію — Севастопольський морпорт не замерзає!
Хоч стратегічний потенціал місцевої бухти оцінили ще греки з Гераклеї, римляни, візантійці та піддані султанів Османів, будівництво справжнього порту затіяла одна хазяйновита дама — Катерина Друга. У 1784 році вона підписала маніфест. У ньому 5 причорноморських міст, зокрема й Севастополь, були оголошені зонами, відкритими для міжнародної торгівлі. Нове положення зобов’язувало жителів Корсуні — така старовинна назва міста, обзавестися пристойним причалом. Після цього, природно, було побудовано будівлю митниці та портову контору.
Особливого блиску Севастопольському порту надала залізниця, побудована 1875 року. Завдяки їй було налагоджено безперебійну доставку товарів і подальший експорт їх морським шляхом. Навіть слово спеціальне з’явилося з цього приводу — «відпускний» порт.
Коли відгриміла Кримська війна, саме звідси було налагоджено регулярні рейси до Константинополя. Трохи підірвав гегемонію цього підприємства на Чорному морі указ 1890 року, коли комітет Міністрів спробував перевести всі міжнародні комерційні операції в Феодосію, залишивши Севастополю лише каботаж, пасажирів і військову справу.
Цікаво, що на початку минулого століття в Морпорті працювало 5,5 тисяч осіб. На всіх інших підприємствах міста було задіяно всього 1,4 тисячі осіб. Коли 1905 року Російською імперією пройшлася перша революційна хвиля, Севастопольський порт закрили для міжнародних перевезень і орієнтували лише на обслуговування державних військових кораблів.
До 1914 року порт, щедро фінансований урядом, розрісся від Царської пристані до Стрілецької бухти. І хоч у Першій Світовій і подальшій Громадянській війні його інфраструктура була зруйнована, свої перші вільні гроші СРСР кинув на «реанімацію» Севастопольського морпорту. Героїчна оборона під час Другої Світової війни і закритість порту в наступні роки стали черговими ідентифікаційними рисами цього флагмана Севастопольської економіки.
На сьогодні порт посідає перше місце в списку «комерційні пам’ятки Севастополя». Його кораблі займаються перевезеннями металу, а також беруть участь у круїзній діяльності. Для цього підприємству потрібно було увійти в Асоціацію круїз-портів Середземномор’я. Крім того, на відпочинку в Севастополі постійно перебуває добра чверть російських моряків, чий уряд орендує в Україні 38 причалів. Ну і найцікавішим проектом нинішнього століття визнано бажання американців узяти морпорт у концесію, відібравши для цього причали у ЧФ РФ.