Байдарська долина є одним із найкрасивіших місць Криму, розташована в природному амфітеатрі — з усіх боків оточена горами. Висота долини близько 260 метрів над рівнем моря, довжина 16 км, ширина до 8 км.
Річка Чорна, що протікає долиною, була перегороджена греблею перед входом у Чорноріченську ущелину. У результаті вийшло Чорноріченське водосховище, яке живить прісною водою Севастополь і Форос. В особливо посушливі роки води у водосховищі не вистачає, і тоді на допомогу Севастополю приходить штучний канал із дніпровською водою.
Кожна епоха залишила в Байдарах свій слід: скельські менгіри, з тисячолітньою історією, що стоять біля в’їзду в село Джерельне, знаменита унікальна Скельська печера, і дольмени в селі Новобобрівському, перевал Байдарські ворота з красунею Фороською церквою (церква Воскресіння Христового), і знамениті Чортіві сходи.
Але ж крім цього є ще дивовижної краси каньйон Узунджі (село Джерельне), і джерело в селі Орлиному (про яке згадував Пушкін), і дороги, вимощені римськими легіонерами, близько двох тисяч років тому.
А чого вартий заповідний Чорноріченський каньйон, який пробила річка Чорна, прориваючись до моря, або його антипод, мініатюрний каньйон біля села Бага (Новобобрівське). Чарівний водоспад Козирок і водоспад на стародавній перевальній дорозі.
За сухими фразами ховається шаленої краси долина, через яку в недавньому минулому проходили єдині можливі дороги зі степового Криму на Південний Берег Криму. У незапам’ятні часи це були численні мисливські стежки, які потім змінилися дорогами для торгових каравнів. Трохи пізніше це була знаменита давньоримська «Календська стежка», що проходила від села Підгірне (кол. Календа) через «Чортові сходи» до Мухолатки і зв’язувала дві фортеці Херсонес і Харакс на мисі Ай-Тодор.
У XVIII столітті було побудовано дорогу Севастополь-Ялта через гірський перевал головної гряди Кримських гір — Байдарські ворота, що ведуть із Байдарської долини (званої кримською Швейцарією) на Південний берег Криму. Це старе автомобільне шосе було побудовано в 1837 — 1848 рр. з ініціативи генерал-губернатора Новоросійського краю графа Михайла Семеновича Воронцова. Перевал Байдарські ворота або просто Байдарський перевал розташований між горою Челебі (657 м) на заході та Чху-Баїр (705 м) на сході. Висота перевалу — 503 м над рівнем моря.
Байдарські ворота — це пам’ятка архітектури. Вона споруджена 1848 року за проектом ялтинського архітектора Карла Івановича Ешлімана на честь закінчення будівництва шосе Ялта — Севастополь. Ворота-пропілеї являють собою масивний портик із блоків місцевого вапняку зі складним карнизом, фланкований напівколонами і перекритий антаблементом. Праворуч і ліворуч до портика примикають прямокутні тумби з того ж матеріалу, які надають монументальності класичному зразку споруди. У правій тумбі є приміщення (близько 30 кв. м). До двох видових майданчиків, розташованих у верхній частині пропілеїв, веде сходовий марш. З цих видових майданчиків відкривається панорамний вид на селище Форос і Байдарську долину.
І тільки 1974 року через урочище Ласпі з’явилася нова магістраль.
Найвідоміша пам’ятка первісної людини в околицях Севастополя розташована тут, у центрі Байдарської долини, у селі Джерельне (колишньої Скелі). Культові астрономічні споруди кам’яного віку — скельські менгіри, вертикально поставлені у вигляді обелісків кам’яні брили — найдавніший приклад свідомої будівельної діяльності людини, перший зразок архітектури. Якщо інші пам’ятники археології, у безлічі розкидані по Байдарській долині та навколишніх горах (печерні стоянки, залишки стародавніх поселень, могильники), то скельські менгіри не лише легко знайти й оглянути, а й можна навіть доторкнутися рукою, подумки перенесенням у лякаючу безодню минулих століть. Вони стоять просто на в’їзді в село Джерельне біля першого будинку (це сільський клуб).
Менгірів два, це монолітні брили мармуроподібного вапняку, вкриті тріщинами, мохами або лишайниками. Найбільший височіє на 2,8 м, при розмірах у середньому поперечному перерізі 1 м на 0,7 м він досить стрункий, наближається до типу сучасного обеліска. Другий — масивний і присадкуватий, його висота майже вдвічі менша, близько півтора метра, при ширині 1,2 м і товщині 0,55 м.
Менгіри описані відомим археологом М.І. Рєпніковим 1907 року, він повідомив і їхню місцеву назву — «Теклі-Таш» (тюркською — «поставлений камінь»). Але в його час їх було не два, а три. Третій являв собою уламок менгіра, висотою тільки 0,88 м (у поперечному перерізі 0,77 м х 0,55 м). Він викопаний у 60-х роках нашого століття під час прокладання водопроводу. Нескладний розрахунок показує, що вага найбільшого з менгірів — близько шести тонн.
Поблизу немає нічого схожого на каменоломню — він доставлений з гір і, мабуть, здалеку.
Ці місця овіяні легендами та історією. У Байдарській долині селилися люди з незапам’ятних часів. Тут є і залишки стародавніх поселень, печерні стоянки, стародавні могильники. Тут жили караїми і скіфи, римляни і готи, таври і греки. Сліди їхнього перебування і зараз можна знайти в долині. Старі назви сіл (Укруста, Бага, Саватка, Сахтік, Хайто тощо) долини здебільшого — не перекладаються і не належать до жодної з відомих мов. Зрозуміло, що вони залишилися у спадок від народів, що мешкали тут у дуже віддалені часи. Це пам’ять якоїсь «прамови», можливо, таврської, а можливо, і більш давньої.
Клімат Байдар неоднозначний. Іноді хмари, що прийшли з півночі, не могли подолати Зовнішню гряду і надовго зависали над долиною, приносячи з собою вологу. Іноді влітку при температурі на Південному березі Криму за +30, у Байдарах було близько +15. Цей клімат, у недалекому минулому, давав змогу вирощувати в Байдарах величезну кількість овочів. А в радянські часи в колгоспі Байдарський вирощували чудові сорти тютюну.
Оглянути всю долину можна кільцевою дорогою, яка починається в Орлиному і, проходячи навколо водосховища, через Передове і Широке повертається в Орлине.
І я думаю, що Байдари зачарують Вас своєю красою і будуть змушувати приїхати сюди ще і ще раз. Можливо, в якийсь із приїздів Ви пройдетеся і «Календською стежкою» на Чертову драбину.