Зеленій туризм у Карпатах останнім часом почав розвиватися семимильними кроками. Дедалі більше людей «зраджують» турецьким морям і велелюдним європейським курортам із милими українськими селами. Тут мандрівник може насолодитися спокоєм, намилуватися пологими гірськими хребтами, потішити себе натуральними продуктами та, здійснивши кілька екскурсій околицями, переконатися в тому, що наші пам’ятки ні в чому не поступаються закордонним.
Одним із таких регіональних центрів зеленого туризму стало невелике місто Турка. Воно має власну історію, три герби і вважається центром Бойківщини, історико-географічного краю, а також місця компактного проживання етносу бойків. Аргументом на користь вибору відпочинку в Карпатах у цьому районі може стати розміщення містечка на полонині річки Стрий або почесна варта з вершин Верхньодністровських Бескидів — Кічери, Пікуя, Венця, Шименка та Осовні, а також наявність власних джерел мінеральних вод. Деякі з них «видають на гора» воду на кшталт «Нафтусі», що є найкращим немедикаментозним способом боротьби людини з проблемами видільної та травної систем, дисфункцій органів чоловічої репродукції та діатезів.
Історія Турки не менш цікава, ніж хронологія французького Реймса чи іспанського Толедо. Власне ім’я міста пов’язане з турами, численні отари яких чудово почувалися в місцевих буково-ялицевих лісах, що вкривали місцеві гори. На одному з найперших гербів містечка була зображена голова круторогого тура, якого середньовічні художники, мабуть, ще застали живцем.
У XV столітті місто обзавелося новим господарем, новим гербом і було згадане в письмовому джерелі. Король Владислав Другий Ягелло подарував цей населений пункт і навколишні землі валахському дворянину Ванче Валахосе. Через те, що граф був лицарем і брав участь у двох хрестових походах, на новому міському гербі з’явилися зовсім інша символіка. Дві зірки Давида — на згадку про два походи графа до Землі Обітованої, а перекинутий півмісяць — перевага Валахоса в боях із мусульманами.
Будучи ленним володінням спадкоємців валахського графа, містечко успішно розвивалося. 1730 року воно отримало Магдебурзьке право, що дало змогу громаді обзавестися органами самоврядування і позбавило городян феодальної повинності. Практично одночасно з такою важливою для кожного міста подією в Турці з’явилася єзуїтська місія, а значить — можливість навчати дітей грамоти й отримувати якусь медичну допомогу. Цього ж року до міста переселилися 25 юдейських родин, які дали початок значній єврейській громаді Турки.
Наприкінці XVII століття містечко з навколишніми землями потрапило під владу Королівства Польського, як повітове місто Перемишльської землі. До речі, воно знову обзавелося новим гербом — левом у короні за кам’яною стіною. Коли у XVIII столітті він дістався Австро-Угорській короні, то в ньому були розвинені всі традиційні ремесла, працювало кілька лісопилень, броварні, корчми, тож прокладання дороги із Самбора до Ужгород 1905 року привабило сюди перших «зелених туристів» — дослідників культури лемків, поетів і художників, які залюбки малювали мальовничу долину верхньої течії Стрия. Одним із найстрашніших моментів міської історії вважається 1942 рік, коли всіх євреїв, а це була рівно половина населення Турки, було відправлено до Белжецького концтабору або ж Самбірського гетто.
Місто з такою насиченою і непростою історією демонструє своїм гостям справжні пам’ятки України. Найстарішою з них вважається площа Ринок, вік якої перевищує триста років. Безліч мандрівників з Ізраїлю та Америки приїжджають до Турку, щоб оглянути місцеву Синагогу Темпель, збудовану іудейською громадою в ХІХ столітті на вулиці Джерельній, знаменитий Єврейський цвинтар, який не поступається за значенням Варшавському.
Справжньою архітектурною перлиною вважається місцева церква Святого Миколая. Це — типова бойківська сакральна споруда, тризуба і триповерхова. Церква була збудована 1739 року, а пережила «смутні часи» завдяки своєму розміщенню на околиці населеного пункту, по дорозі до села Вовче. В тон їй «вистояв» унікальних храм Перенесення мощей Святого Миколая, споруджений 1750 року. Дерев’яна бойківська тризуба, тобто трибанна споруда, була зведена місцевим дідичем Яном Калиновським на християнському цвинтарі, огородженому високим кам’яним муром. На Площі Ринок 26 розміщений музей «Лемківщина», що присвячений цьому етносу та є місцем прощі лемків з України, Польщі, Канади та Словаччини.
Щоб дістатися до міста Турка, вам потрібно скористатися автобаном Львів-Ужгород або послугами залізниці. Від свого обласного центру Львова, це старовинне містечко відокремлене відстанню в 137 км. Останнім часом туркмени активно залучені до руху з розвитку зеленого туризму в Карпатах. Тож місцеві господарі, нащадки волоських графів, єврейських купців та лемківських селян, забезпечать вас ідеальними умовами для корисного та приємного відпочинку в Карпатах.