Село Ісаї, розташоване на південному заході Львівської області, сміливо може претендувати на титул «населеного пункту, що має найкрасивіший герб». Уявіть собі щит, на якому зображено зелені гори і блакитне небо, на передньому плані зображено чи то палац, чи то храм золотого кольору. Щит обрамляє вишукана рама і вінчає корона. Не забудьте, що йдеться про населений пункт Турківського району, населення якого не перевищує тисячі осіб.
Звідки у села, що розташоване у верхів’ї Стрию, взявся такий герб, і що це за золотий храм-палац, ми спробуємо з’ясувати. Річ у тім, що село це не просте. Виникло воно 1459 року. У цей час територія між Дніпром і Дністром стала ареною сутички за владу гетьмана Тетері з Іваном Брюховецьким. Поранених козаків і простих хлопів, які постраждали в «битві титанів», виходжував місцевий знахар Ісай Дудзинський. Не всі, хто вилікувався, захотіли покинути добрі до них Карпати. Саме ці люди заснували поселення — Ісаї. А яке ж це українське село без церкви? Тож 1663 року в географічному центрі села на гроші, зібрані громадою, було затіяно спорудження храму.
Храм був дерев’яним. Будував його майстер Ілля Пантелеймон. Ім’я храму дали на честь Архангела Михаїла, тож у реєстрі державних «пам’яток України» він проходить, як церква Святого Михаїла або Михайлівська церква. Вона справді схожа на царський палац із казок Пушкіна. Це — невелика чотирикутна будова з чітко виділеними криласами — місцями для хору. Церкву вінчають восьмикутні вежі, вкриті банями-цибулинами. На них встановлені хрести. Унікальність храму полягає в трьох ярусах дахів, що надають йому віддаленої схожості з китайськими пагодами. Найширший дах — нижній. Він спирається на різьблені стовпи. Це було зроблено для того, щоб рясні опади, якими славляться Карпати, не змогли підмочити і зіпсувати зруб храму.
1722 року поруч із Михайлівською церквою з’явилася дзвіниця. Вона чотирикутна і чотириповерхова, у стилі італійських кампаніл. Схема будови ісаєвської кампаніли вельми проста: перший поверх — зруб, далі — глуха будова з відкритою арковою галереєю на останньому поверсі. Вся дзвіниця оббита гонтом — дерев’яними пластинками. Сама будова служить своєрідною сторожовою вежею перед входом на церковний двір.
1801 року сама Михайлівська церква та її вірна кампаніла перенесли реконструкцію. Фасон храму і дзвіниці не змінився ні на йоту, просто були замінені підгнилі і трухляві дерева, підлоги, гонт. Найважчим випробуванням для «Дому» Архангела Михаїла стали Радянські часи. Церкву перетворили на склад, на найбанальніший овочевий склад. Там, де стояли півчі — сушили цибулю, там, де раніше молилися ісаєвці, — лежали гори картоплі, моркви і капусти. 1990 року громада повернула собі храм, відмила, очистила. Сьогодні Михайлівська церква займається тим, для чого й була збудована, — прославляє Бога і цілить душі парафіян.
Як і багато помітних пам’яток Турки, Михайлівська церква ожила відтоді, як розвалився СРСР, і навіть стала гарнішою. Мандрівка до Ісаї, похід Сколівськими Бескидами або дегустація місцевої мінеральної води зроблять відпочинок у Карпатах найприємнішим, найкориснішим та найдешевшим варіантом вашої відпустки, такої заслуженої та найдовгоочікуванішої.