У самому центрі Закарпаття, в оточенні вкритих густими лісами гір, на зеленій рівнині, розсіченій долиною річки Латориця, розташоване одне із найцікавіших і найкрасивіших українських міст — Мукачево. Його слава як невеликого, але багатого пам’ятками, затишного і тихого європейського міста поширилася далеко за межі України, щороку сюди приїжджають туристи з найрізноманітніших країн світу, щоб побачити на власні очі це незвичайне, вражаюче місто.
У чому ж полягає незвичайність Мукачева? У тому, що в цьому місті з населенням усього близько 100 тисяч осіб сусідить стільки архітектурних пам’яток, скільки можна не здобути і в містах-мільйонниках. Та й загалом завдяки численним, часом дуже незвичайним пам’яткам, старовинним особнякам, бруківкам, затишним вуличним кафе зі столиками під покровом вікових дерев, його вигляд і атмосфера викликають у гостей найприємніші емоції.
Територія, на якій сьогодні розташувалося місто, була заселена в незапам’ятні часи: в епохи палеоліту і бронзи від 40 до 3-2 тисячоліть до нашої ери, потім у X столітті до нашої ери на горі Тупча заснували городище-фортецю фракійці, а в III-I століттях між гір Ловачка і Галіш кельтами було засновано стародавній металургійний центр. 
У I столітті нашої ери кельтів витіснили коропи, а потім останніх — слов’яни. Слов’янські поселення існували тут у VI-IX століттях, уже з другої половини IX століття Мукачево існує як місто — про нього згадується в угорських хроніках 896 року.
Свідченнями такої давньої історії Мукачева виступають археологічні знахідки. Найбільшою серед них стало городище Галіш-Ловачка — залишки другого найбільшого в Європі металургійного центру кельтів, де було виявлено монети, кузні та ювелірні, млини, щити та безліч інструментів. Ця археологічна пам’ятка представляє величезну цінність, але в Мукачівському районі вона далеко не єдина — тут було виявлено сліди кожної епохи до народження сучасного міста.
У X-XI століттях ще слов’янське Мукачево входило до Київської Русі. Саме з цим періодом пов’язується будівництво головної його пам’ятки — замку Паланок, зведеного на 70-метровій горі посеред рівнини. Назву міста одна з легенд пов’язує саме з будівництвом Паланка: нібито князь, який вирішив побудувати замок, хотів зробити його більш захищеним і наказав насипати для цього гору. Муки людей, які днями і ночами обливалися потом і кров’ю, і лягли в основу назви міста.
Як і багато старовинних українських міст, з початком «смутного часу» Мукачево побувало у складі кількох європейських держав і було предметом постійних суперечок європейської знаті. Після розпаду Київської Русі Мукачево перейшло до Угорщини, на початку XVI століття до турецьких васалів — трансільванських князів, потім його завойовували й руйнували австрійці та поляки, з XVIII століття Мукачеве входить до складу Австрії, з 20-х років минулого століття на 18 років — до складу Чехословаччини, потім знову Угорщини, і нарешті СРСР.
Зі зміною влади не міг не змінюватися етнічний склад і, звичайно ж, зовнішній вигляд Мукачева. Така багата подіями доля залишила глибокий слід у його архітектурі, що являє собою сьогодні багатющу угорську та австрійську спадщину. 
Дух Габсбургів тут перегукується з витонченою готикою та грайливим бароко, католицькі каплички й храми є сусідами православних церков і монастирів, і все це поєднано такою неповторною гармонією, яку можна зустріти лише у найгарніших, начебто іграшкових, невеличких європейських містечках.
У Мукачевому визначні пам’ятки представлені в найбагатшому розмаїтті. Крім вищезазначених археологічних знахідок і візитної картки — замку Паланок — це ще маса старовинних будівель. Серед них Білий дім — замок Ракоці-Шенборна XVIII століття, найстаріший монастир Закарпаття — Мукачівський жіночий Свято-Миколаївський монастир XI століття, церква Успіння Пресвятої Богородиці початку ХІХ століття, у перші роки XX століття було побудовано російський драматичний театр, ратуша та католицький костел св. Мартіна, на подвір’ї якого збереглася каплиця XIV століття. У передмісті Мукачева можна побродити руїнами Середнянського замку, помилуватися мальовничими пейзажами.
Без сумніву, Мукачеву можна справедливо дати статус достопримечательности Украины, що відображає її душу — це невелике, але нескінченно гарне і затишне, назавжди залишає слід у серці місто.