На північному сході України, на перетині лісостепу зі змішаними лісами, розташувалася Чернігівська область. Переважно вся територія краю лежить на Придніпровській низовині й лише незначна південно-східна частина — на Полтавській рівнині. У надрах області містяться лікувальні мінеральні води та єдине в Україні родовище бішофіту, унікальне за своїми лікувальними властивостями та запасами. Край споконвіку славиться своїми могутніми лісами та заливними луками. Чернігівщина відома також своїми багатими водними ресурсами, що складаються з понад 200 річок і приблизно 1800 озер, ставків і водосховищ. Західну частину області живить своїми водами Дніпро, але все ж головною водною магістраллю вважається його притока — Десна. Саме через неї за часів Давньої Русі проходив головний торговий шлях із Києва до східної Русі.
Територія сучасної Чернігівщини була заселена ще в епоху палеоліту, 100 тис. років до н.е. На початку нашої ери тут утворюються ранньослов’янські племена, а в другій половині I тис. н.е.. — племінний союз сіверян. Земля Чернігівської області належить до історичного регіону Північного Лівобережжя, який називають Сіверською землею або Сіверщиною. Після утворення Київської Русі, на початку X ст. Сіверщина увійшла до її складу. Прийнято вважати, що Київські та Чернігівські землі були основою Київської Русі, а Київ і Чернігів були її найбільш значущими містами. У XI столітті утворилося Чернігівське Князівство — одне з найбагатших і політично важливих земель Русі, що об’єднало східнослов’янські племена: сіверян, в’ятичів, полян і радимичів. Назва Князівства походить або від імені князя Чорного, або ж від Чорного гаю (лісу).
Завдяки наявності родючої землі, м’якого клімату та багатої флори й фауни Чернігівщина по праву вважалася сприятливим краєм для заселень, що тягло за собою безперервні війни за панування над цією ласою територією. У найвідомішій пам’ятці давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» оповідається про один із численних походів руських князів на половців, що брав свій початок із Новгорода-Сіверського 1185 року, а в Любечі відбулася об’єднавча рада руських князів. У першій половині XII століття міжусобні війни князів призвели до поділу Чернігівського Князівства, а на початку XIII століття до остаточного занепаду, чим з успіхом скористалося татаро-монгольське військо, яке повністю його спустошило. З XIV ст. і до першої половини XVII ст. Чернігівське Князівство перебувало у складі Литви, Руської держави (Московської Русі) та Польщі.
У 1648-54 рр. населення Чернігівщини брало активну участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У 1654 р. відбулася Переяславська Рада, на якій було ухвалено рішення про возз’єднання України та Росії, але через Польсько-Російську війну реалізувати задум вдалося лише 1667 року згідно з Андрусівським перемир’ям, за результатами якого Лівобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. А через два роки в 1669р. Батурин став гетьманською резиденцією і, як показала історія, їхньою останньою столицею. У 1709 р. після Російсько-Шведської війни, участь у якій брав гетьман Іван Мазепа, що воював на боці шведського короля Карла XII, Батурин повністю зруйнували. Однією з найтрагічніших подій періоду Громадянської війни 1917-1919 рр. став бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 р. та забрав кілька десятків життів студентів. За часів Другої Світової війни Чернігівській області було відведено одну з ключових ролей у перешкоджанні просування німецьких військ на Москву, з відповідними наслідками, що випливають звідси. Попри всі історичні потрясіння, сьогоднішня Чернігівщина володіє величезним туристичним і рекреаційним потенціалом. На території області розташовуються 610 природних заповідних об’єктів, зокрема 2 національні природні парки — Ічнянський і Мезинський, 4 заказники, 3 пам’ятки природи республіканського значення, пам’ятки садово-паркового мистецтва — Качанівський і Сокирнинський, Тростянецький дендропарк.
Стародавній Чернігівський край може похвалитися унікальними пам’ятками історії та архітектури, що належать як до княжого періоду, так і до козацького. Таких пам’яток налічується понад 200 і всі вони символізують становлення Київської Русі, а згодом і України як незалежної держави. Основними пам’ятками Чернігівської області, які варто відвідати, вважаються: Антонієві печери XI-XVIII ст. (засновника Києво-Печерської лаври), Борисоглібський собор XII ст., Свято-Троїцький монастир 1600 р., Печерний храм Св. Феодосія Тотемського, Собор Різдва 1800 р., Георгіївську церкву XIX ст. та, звісно ж, курган «Чорну могилу» X ст., в якій похований засновник Чернігова — князь Чорний. До золотого фонду давньої української архітектури входять православні релігійні споруди XVII ст., виконані в стилі «українського бароко», які рідко зустрічаються в Україні. А до «Списку історичних міст і селищ України» занесено 15 міст і селищ Чернігівщини, найвідоміші та найзначущіші з яких це — Батурин, Новгород-Сіверський, Остер, Любеч, Ніжин, Прилуки, Тростянець і Чернігів. Обов’язково відвідайте ці красиві місця, і Ви неодмінно відчуєте всепоглинаючий дух Русі. Чернігівська область вабить до себе не лише своєю архітектурно-історичною спадщиною, а й чудовими незайманими краєвидами, які дотепер не зачеплені епохою прогресу. Відвідавши цей край, Ви обов’язково захопитеся побаченим і зловите себе на думці, що час тут не має жодного значення.