Древнє місто Чернігів таїть у собі чимало цікавинок для спраглих до яскравих вражень, однак найзагадковішою й найтаємничішою його визначною пам’яткою вважаються засновані легендарним християнським святим Антонієві печери, яким уже практично тисяча років.
Антонієві печери входять до складу Троїцько-Іллінського монастиря, який є частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній». Це дивовижний чотириярусний підземний комплекс — печерний християнський монастир, який 1069 року, викопавши першу печеру в товщі Болдиних гір, заснував сам Антоній Печерський, названий Руською церквою «начальником усіх Російських ченців». Згідно з літописом, після заснування Києво-Печерської лаври «Антоній же прийшовши до Чернігова, і взлюбив Болдину гору, і викопав печеру, і ту вселився, і є монастир святе Богородиці на Болдиних горах і до цих днів». Відтоді обитель широко відома і про неї саму, як і про місце, де її було засновано, ходить безліч легенд. 
Чому Антоній обрав для заснування монастиря Болдині гори? Це місце шанувалося людьми ще в дохристиянські часи. На Болдиних горах знаходилося велике стародавнє язичницьке капище бога Перуна, їм приписували дивовижну енергетику і силу, яку, відвідавши монастир Антонієві печери, можна відчути і сьогодні.
Антоній, який прийшов до Чернігова, шукав спокою і хотів усамітнитися, але біля його обителі, як сталося під час заснування Києво-Печерської лаври, знову стали селитися ченці. Завдяки заступництву чернігівського князя Святослава, який мріяв у своєму суперництві з Києвом здобути перемогу, до середини XII століття монастир стрімко розвивався. На початку століття біля входу в печери звели Іллінську церкву, вона ж зустрічає відвідувачів обителі і в дні сьогоднішні — це єдина у своєму роді культова пам’ятка давньоруського зодчества домонгольського періоду.
З роками кількість ченців зростала, зростала і підземна обитель: ченці робили собі келії і виривали в товщі землі ходи, облаштовували підземні храми. Згодом Антонієві печери перетворилися на великий монастирський комплекс, протяжність якого становить близько 350 метрів. Розвиток монастиря було призупинено вторгненням монголо-татар, і тільки в XVI столітті обитель знову почала відроджуватися, що тривало до початку XX століття.
До нашого часу комплекс дійшов у вигляді підземних ходів, келій і костниць (місць поховань ченців), у його складі три унікальні церкви: святого Антонія, Миколи Святоші, святого Феодосія Тотемського — найбільший підземний храм у країні. Головними святинями монастиря вважаються келія Антонія і старовинний хрест, що перебуває тут з моменту заснування. З цим хрестом пов’язані моторошні історії: до нього прив’язували одержимих бісом і залишали в непроглядній темряві до зцілення. А зцілення в монастирських підземеллях справді відбувалися і відбуваються в наші дні.
Ці незрозумілі зцілення — одна з причин, через які монастир відомий у всій Україні та за її межами, але лише одна з багатьох. Серед інших легенд, що огортають Антонієві печери таємничістю, численні свідчення очевидців аномальних явищ. Одні були заворожені тут дивним сяйвом, інші — налякані Чорним ченцем, що блукає темними підземеллями, треті вірять у те, що один із ходів веде аж до самої Києво-Печерської лаври. Сильні енергетичні стрибки були зафіксовані навіть вченими, які в спробах пояснень змогли лише припустити, що десь під монастирем знаходиться метеорит, який впав у невідомі часи. Проте навіть розповіді, від яких холоне кров, не лякають охочих побувати в цій стародавній пам’ятці Чернігова та поблукати похмурими, але святими підземеллями.