Місто Моршин добре відоме всім поціновувачам курортів України. Воно прославилося завдяки своїм запасам мінеральних вод, вдалому розташуванню, а також можливістю досліджувати всі близько розташовані пам’ятки Карпат. Саме місто розташоване в південно-східній частині Львівської області. Від власного обласного центру його відділяє відстань у 82 км, а від сусіднього Івано-Франківська — близько 100 км. Моршин оточує почесна варта з невисоких хребтів Східних Бескидів.
Уся історія цього курорту України тісно пов’язана зі скарбами, захованими під землею. 1482 року було письмово згадано село пана Нагваздана, жителі якого займалися виварюванням солі з мінеральних вод, що сочаться на поверхню. Шляхтичі Браницькі перекупили населений пункт і «вибили» в королівській канцелярії дозвіл на промисловий видобуток солі закритим способом. Було викопано 5 шахт, які наповнювалися водою. Випарена з неї сіль успіхом не користувалася і поступалася за смаком тій, що видобувалася з копальні Велички. Не зумівши торгувати «гіркою сіллю», шляхтичі продали солеварню німцям — братам Морштинам, чиї прізвища дали ім’я цьому курорту України. Ім’я Моршин уже отримав. Тепер залишилося заробити славу курорту європейського масштабу. Цим зайнявся новий господар земельних угідь у стрийській долині — Боніфацій Штіллер. Наприкінці XIX ст. він почав розвивати «зелений туризм», запрошуючи впливових друзів відпочити в мальовничий край. Щоб зацікавити гостей користю відпочинку в Моршині, було замовлено хімічний аналіз місцевої мінеральної води. Ним зайнявся професор Радзішевський, який опублікував результати досліджень 1881 року. Для потенційних туристів облагородили джерело №1 — «Боніфацій», назване на честь ідейного натхненника бальнеологічного відпочинку в Карпатах, і №2 — «Магдалена», яке прославляє дружину господаря. Наступний назвали «Людмилою» на честь доньки Штіллерів. А ось №4, що виділяє де-мініралізовану воду, був присвячений Матері Божій. №5 — «Адам» увічнив ім’я сина-спадкоємця сімейства Штіллерів. Залежам торф’яної грязі «боровини» господарі з незрозумілих причин імені власного вирішили не давати.
Мінеральною водичкою почали наповнювати ванни для тих, хто приїжджав на відпочинок до Моршина, а «боровину» використовувати для аплікацій. Успіху просування цієї бальнеологічної пам’ятки України сприяло відкриття залізниці від Станіслава до Стрия.
Справи у Штіллерів пішли так добре, що про Моршин стало відомо за межами Австро-Угорщини, під протекторатом якої на той момент перебувала Західна Україна. З Варшави до невеликого населеного пункту курсували вагони, з чітким написом, що вони везуть гостей на відпочинок до Моршина. Воду з джерела «Боніфацій» розливали в пляшки й експортували навіть у США, а рекламні компанії, що розповідали про достоїнства курорту, були не менш потужними, ніж ті, що замовляли водолікарні Баден-Бадена, Будапешта та Карлових Вар. Так само, як міська історія, практично всі архітектурні форми Моршина пов’язані з експлуатацією його мінерально-рідкої сировини. До 1930 року в місті було зведено водолікарню на 12 ванн. До неї було проведено водопровід і три дерев’яні готелі для тих, хто приїхав на відпочинок до Моршина. Окремо стояли грязелікарня та інгаляторій. У 1935 році інженер Никодемович спроектував «грибок» — бювет для мінеральної води. Саме він став візитівкою нинішнього Моршина, як бальнеологічного курорту України. Паралельно товариство лікарів Галичини ініціювало будівництво «Курортного будинку». Пізніше стараннями радянської влади він був перетворений на санаторій «Мармуровий палац». Після Другої Світової війни Моршин збагатився 6 санаторіями, 2 пансіонатами, новеньким бюветом для мінеральної води і найтиповішим для радянської епохи Будинком Культури. Приїхавши на один з найкорисніших курортів України сьогодні, ви можете вибрати, де зупинитися: в санаторії з розвиненою інфраструктурою або в одному з по-домашньому затишних міні-готелів, відкритих місцевими жителями. У будь-якому разі, відпочинок у Моршині буде корисним, а зіткнення з цією бальнеологічною пам’яткою України залишить у гостей лише найприємніші враження.