Єврейське кладовище — двічі мертвий меморіал.
Кожне місто має своє неофіційне прізвисько або набір епітетів, чуючи які, ви одразу розумієте, про який населений пункт ідеться. Приміром, усім відома стійка зв’язка слів: романтичний Париж, Нью-Йорк — місто «жовтого диявола» або Великого яблука. Пережили століття вислови Альбія Тібулла про те, що Рим — «вічне місто», або Нестора-літописця, який позначив Київ, як «матір міст руських».
Надзвичайно цікава дискусія розгорнулася навколо неофіційного прізвиська і можливого бренду для невеликого містечка Турки, розташованого в південній частині Львівської області. Річ у тім, що воно претендує на титул «столиці Бойківщини» і головного міста іудеїв Західної України. Турка і так небідна історією, а тут на-гора опинилися піднятими 2 видатні культурні шари, що формують імідж міста, регіону та країни на міжнародному рівні.
Спочатку район Турки заселили тури, бойки і феодал — далекий родич графа Дракули, а ось єврейське населення з’явилося в місті пізніше за всіх. 1730 року, після отриманням Туркою Магдебурзького права, останній і найпрогресивніший власник цієї землі — Антоній Калиновський, запросив до міста 25 іудейських родин. Це було зроблено для того, щоб розвинути в місті здорові комерційні відносини і надати йому європейського лиску. Для запрошених купців приготували новозбудовані будинки, синагогу, школу, друкарню. Їм надали пільги на комерційні операції і виділили землю під Єврейський цвинтар, він же Окописько.
Некрополь розташований на схилі гори, яка височіє над Площею Ринок, історичним центром міста. Їх розділяє річка Яблунька та невеликий підйом. Річка була символічною межею між Царством мертвих і живих, а підйом угору ускладнював рух людини в інший світ, до смерті. Хоча місцеве населення, ті ж таки бойки та поляки, вважали, що таким чином юдеї підбираються ближче до Бога і хочуть посісти перші місця в черзі на Страшний Суд. Тому й розмістили свої кладовища по сусідству.
Якщо повернутися до питання, неофіційною столицею якого народу вважати Турку, то слід навести кілька цифр. У 1921 році в місті мешкало 10 тисяч мешканців, з яких 4200 були членами гміна — іудейської громади.
Чорний період для містян та активний ріст Єврейського цвинтаря пов’язаний із німецькою окупацією в місті. У 1941 році на території місцевої синагоги фашисти створили гетто. Частину євреїв у ньому розстрілювали, а частину переправляли до найближчих концтаборів — Білжиць та Аушвіц-Беркенау, він же Освенцим. У 1942 році саме на території місцевого цвинтаря було розстріляно практично всіх нащадків царя Соломона і біблійних пророків Турки. Після знищення останніх євреїв, цвинтар Окопище перестав функціонувати — ховати вже не було кого.
Ще одну смерть, щоправда, моральну, перенесла єврейська громада Турки в епоху Радянського Союзу. З незрозумілих причин злодіяння фашистів комуністи приховували. Територію Окопища штучно озеленили, а унікальні декоровані надгробки використовували як пам’ятник «Воїнам-визволителям».
Лише 1991 року, коли розвалився СРСР, на Окопищі було встановлено меморіал жертвам фашизму, очищено центральний вхід і пам’ятники. На багатьох із них досі збереглася іудейська символіка — менори, леви, птахи, виноград і єврейські письмена.
Єврейське кладовище сьогодні є однією з найважливіших та історично значущих атракцій Турки. Багато туристів з Ізраїлю, США енд Канади, Австралії та ПАР спеціально планують відпочинок у Карпатах, щоб отримати можливість відвідати це пам’ятне місце. Перебуваючи на відпочинку в Турці, не пошкодуйте часу, підніміться на Окопище — місце, близьке до Бога і Страшного Суду.