Відпочинок у Карпатах завжди обіцяє мандрівникам безліч відкриттів і чудасій. Крім гірських хребтів, на території одного району можна натрапити на сотню джерел мінеральних вод, що відрізняються хімічним складом і, природно, цілющою дією на організм. Тут запросто можна знайти залишки фортифікаційних споруд фригійців і діючий печерний монастир, датований XIII століттям, петрографи й артефакти, залишені первісними людьми.
Одним із таких регіонів, де культурно-історичних пам’яток не менше, ніж у невеликій європейській столиці, є південь Львівської області — Сколівський та Турківський райони. Місто Турка, районний центр останнього, з’явилося на полонині Стрия, як один з елементів «Руської дороги». Так у неоліті називали шлях із Західної Європи до Молдавії. Трохи пізніше через Турку пройшов Ужоцький шлях, що з’єднав Галичину із Закарпаттям.
Не як опорний шлях торговців, а як самостійний населений пункт Турка була сформована 1280 року, коли Лев Галицький приєднав до свого князівства Закарпаття і землі, що лежали на шляху до «об’єднання». На честь цієї події на горі Пікуй було встановлено стовп із письменами, що позначав межі князівських володінь. З цим же часом пов’язане формування етносу бойків, однієї з найсамобутнішої групи українського народу, що приурочена до Карпат і обмежена руслами Лемниці та Сана.
У XIV столітті горді бойки, разом із навколишніми землями, «дісталися» волоському графу Ванче Валаху. Такі подарунки робив своїм підданим польський король Владислав Другий! Ключовою віхою в розбудові міста став продаж у XVIII столітті спадкоємцями валахського хрестоносця мальовничої долини Стрия пану Антонію Калиновському. Шляхтич зробив містечко своєю резиденцією, запросив сюди єзуїтів і стимулював процес отримання Туркою Магдебурзького права. Для єзуїтів Калиновським було профінансовано спорудження дерев’яного костьолу і приміщення місії, а для розвитку міста і самоврядування було утворено Площу Ринок, за прикладом уславлених європейських міст.
Площа Ринок — це історичний центр міста. За Рад її перейменували на площу Леніна, але зараз їй повернуто історичну назву. Робота над площею розпочалася 1730 року на зручному закруті, утвореному Яблунькою, притокою Стрия. Першою була побудована дерев’яна Ратуша. Це — об’ємна конусоподібна двоповерхова будова. Спочатку вона була піднята над землею 34 стовпами й оперезана галереєю. Для зручності війта, асесорів, радників і виборного президента Турки було прибудовано двоповерховий критий ґанок. Біля стін знаходилися жолоби з кормом для коней і три магазини для «галантного» товару. У самій Ратуші було приміщення міської канцелярії, готель і корчма. Зверху її прикрашав купол із багатопроменевою зіркою, а в кожній кімнаті була настелена дерев’яна підлога і збудовані облицьовані кахлями грубки.
На жаль, 1907 року головну визначну пам’ятку Турки було перебудовано. Дерев’яну конструкцію замінили цеглою. У новій уніфікованій Ратуші в стилі модерн, як і раніше, розміщувалися органи самоврядування. 1992 року, після Всесвітнього фестивалю бойків у Турці, у приміщенні Ратуші зародився Народний музей «Бойківщина». Тут виокремлено: етнографічний відділ, історію Турки, українську діаспору та кімнату етнографа Зубрицького, який вивчав побут і культуру «Карпатських орків». Сьогоднішня адреса Ратуші з музеєм — Площа Ринок, 26.
Окрім Ратуші, Калиновський забудував Площу Ринок будинками з оригінальними ганками та великими дахами, які «лежали» на дерев’яних стовпах. Це було зроблено для того, щоб городяни могли сховатися під ними від дощу. Частина з будинків були заїжджими дворами, частина — офісами лісозаготівельних компаній. У деяких із них знайшлося місце для корчми, в інших — для магазинів і аптек. Площа була чотирикутною, а фасад кожного будинку не перевищував славнозвісну «ширину в три вікна».
Щоб подивитися, що залишилося від колишньої середньовічної пишноти Площі Ринок, ми запрошуємо вас на відпочинок у Турку. Сіно для коней, корчма і готель будуть гарантовані кожному, хто перебуває на відпочинку в Карпатах і не пошкодував часу, щоб побачити унікальні помітні пам’ятки Турки. Вказівник на місто ви помітите на «Ужоцькому шляху», вибачте, на автобані Львів — Ужгород, на відстані 137 км від міста Лева або на відстані 70 км від дружної сімейки водно-нафтових курортів: Борислава, Сходниці, Трускавця та Дрогобича.