Успенський костел у Турці — храм, склад, спортзал, храм
Прекрасу й чарівність Турки не затьмарять ні блискучий, що пахне кавою та містеріями, Львів, ані головна бальнеологічна лікарня України — Трускавець, ані печерні храми, ані старослов’янські фортеці, ані гірські хребти та примхливі карпатські річки. Місто Турка має неофіційний титул «столиці Бойківщини». Воно змінило три герби, кожен з яких міг би прикрасити будь-яку європейську столицю. До речі, на першому й останньому міському гербі зображений тур, вимерлий предок домашнього бика. Такою круторогою прикрасою може похвалитися тільки Турка та італійський Турин. Ось так от, се-ля-ві.
Місто має грандіозну історію — то його завойовував Лев Галицький, то його дарували волоському лицарю-хрестоносцю, то його викуповував польський шляхтич. Природно, що такий хоровод правителів мав залишити після себе гідну культурну спадщину. Як робили це стародавні римляни. Завойовуючи черговий населений пункт, вони оперативно будували в ньому каналізацію, водопровід, дорогу, амфітеатр і Тріумфальну арку.
На жаль, перші 2 правителі зі своїми спадкоємцями, окрім гарних легенд і теми для герба, нічого суттєвого й матеріального після себе не залишили, а от останній, польський шляхтич Антоній Калиновський, зробив усе, щоб Турка заблищала, як крапля роси на листку в променях сонця, що сходило над Карпатами.
Одним з об’єктів матеріальної спадщини, залишеного паном Калиновським, став Успенський костел. Іноді його називають Костелом Успіння Пресвятої Діви Марії. Побудували його 1730 року, після того, як Калиновський запросив до міста отців-єзуїтів. Річ у тім, що місто щойно отримало Магдебурзьке право, і єзуїтська місія поставила б останню крапку в справі облагороджування Турки і перетворення її на європейське містечко. Перший костел був дерев’яним, у готичному стилі. Матеріал і робота були повністю проплачені Антонієм Калиновським.
Костел став серцем нечисленної римо-католицької парафії Турки. Але 1777 року дерев’яна споруда почала руйнуватися. Тож, 1778 року місцева громада почала спільно зводити новий цегляний храм у вже намоленому місці, на місці старої культової споруди. У 1779 році зведення Успенського костелу завершилося, але в ньому виявилося аж 5 (!) вівтарів. Два — вівтар Богоматері та Святого Ігнатія Лойоли, були перенесені зі старого дерев’яного храму. Три вівтарі — Святої Текли, Розп’яття і Яна Непомуцького, на честь чеського вікарія, до смерті закатованого Староміським судом Праги, були заплановані під час будівництва. А 1828 року католицька громада замовила новий, шостий, вівтар на честь Святого Антонія, єгипетського анахорета, пустельника і засновника фаюмського монастиря.
На початку XX століття Успенський костел пройшов глобальну реконструкцію, якою керував Станіслав Маєрський. У результаті вийшла споруда, що поєднала риси готики, бароко і неоготики. Але, під час Першої Світової війни її пошкодили. До Другої Світової війни парафіяни встигли відремонтувати храм, наново розписали стіни і звели дзвіницю, але нова війна і прихід Радянської влади знову покалічили костел. До того ж, було заборонено його функціонування, як релігійного об’єкта. Ще 1990 року тут був овочевий склад, а потім спортзал і столярна майстерня.
Лише 1992 року ця пам’ятка Турки була повернута вірянам. Католицька громада міста завершує її реставрацію. Перебуваючи на відпочинку в Турці, ви відразу побачите цю монументальну біло-сіру споруду під металевим дахом. Храм розташований на відстані пішохідної прогулянки від адміністративного центру міста, на вулиці Стуса, 35.
Приїхавши до Турку, ви зможете переконатися, що відпочинок у Карпатах може бути не лише «зеленим», лікувальним чи сніжно-розважальним. Тутешні сакральні цінності повністю відповідають культурним європейським стандартам. До того ж, вони проходять процедуру взяття їх під охорону ЮНЕСКО.