Севастополь — легендарне місто-герой — багате своїм історичним минулим, закарбованим у численних пам’ятках, серед яких чимало храмів. На Центральному пагорбі височіє Володимирський собор — одна з головних пам’яток міста, пам’ятка архітектури.
Ще 1825 року головний командир Чорноморського флоту і портів адмірал А. С. Грей г (1775-1845) просив Найвищого дозволу встановити пам’ятник на руїнах Херсонеса — місця, де прийняв хрещення князь Володимир. Архітектор К. А. Тон (1794-1881) розробив проєкт пам’ятника-собору в російсько-візантійському стилі: хрестово-купольний храм із п’ятьма главами. У липні 1829 року розпочалася всеросійська підписка зі збору коштів, що тривала до 1832 року. Добровільні пожертвування надходили від різних верств населення, тільки в Таврійській губернії зібрали 527 рублів 95 копійок. 5 вересня 1837 року було Височайше затверджено фасад, план і профіль храму, але розпорядження про початок будівництва не було, кошторисів не складали.
У червні 1842 року адмірал М. П. Лазарєв звернувся до Миколи I з проханням побудувати собор не на руїнах Херсонеса, а в центрі Севастополя, адже на той час у місті діяло мало православних храмів, а діставатися до Херсонеса було далеко. Його бажання здійснилося, через місяць отримали дозвіл Імператора і почалися підготовчі роботи. Очолив будівництво міський архітектор В. А. Рульов. Вивчивши місцевість, він вніс доповнення в проєкт Тона, собор передбачалося обнести чавунною огорожею з трьома воротами і вибудувати два службові будиночки. Місцевість розчистили, частину виритої землі використовували для вирівнювання рельєфу, щоб згодом до собору можна було під’їхати на конях, іншу частину вивозили на підводах. Усі роботи проводилися командами матросів Чорноморського флоту і йшли повільно через твердий скельний ґрунт, який доводилося підривати пороховими зарядами.
9 листопада 1850 року було складено кошторис на будівництво собору з інкерманського каменю з підземним поверхом. Усередині стіни передбачалося обробити мармуром, куполи покрити позолоченою міддю, яку разом з огорожею і воротами виготовляли на Іжорському заводі. Адмірал Лазарєв не залишав спорудження собору без уваги. Він замовив в Італії мармуровий іконостас та ікони на мідних дошках. Розташування образів Лазарєв обговорив з архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм.
Але 1851 року адмірал М. П. Лазарєв помер від важкої хвороби у Відні, на згадку про його заслуги вирішили поховати головного командира Чорноморського флоту на місці майбутнього собору.
15 липня 1854 року архієпископ Херсонський і Таврійський Інокентій урочисто освятив місце будівництва. Однак незабаром почалися військові дії, і будівництво призупинили.
Під час Кримської війни ще недобудований собор св. Володимира став усипальницею видатних адміралів Російського флоту, зокрема й адмірала Нахімова, пам’ятником героям оборони Севастополя 1854 — 1855 рр.
Будівництво собору відновили 1858 року, але вже за іншим проектом. Його автором став архітектор А. А. Авдєєв, на той час він жив у Севастополі та займався зведенням храму святого Миколая на Братському кладовищі. На колишньому фундаменті звели однокупольний храм із використанням елементів російсько-візантійського стилю. Над західним входом побудували дзвіницю, північний і південний фасади прикрасили трикутними фронтонами з трьома напівкруглими арками, розділеними колонами з кримського діориту.
Із зовнішнього боку вмонтували чотири плити з чорного мармуру з іменами загиблих адміралів і датами їхньої смерті. Нижній храм в ім’я святителя Миколая освятили 5 жовтня 1881 року, верхній — в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира — 1888 року.
Внутрішнє оздоблення собору вирізнялося урочистою пишністю. Стіни облицювали темно-бордовим мармуром зі світлими прожилками, привезеним з Італії. Особливо красивою була підлога, складена з мармуру різних кольорів. Роботи з мармуру виконував італійський скульптор В. Бонані, а орнамент придумав художник Р. Ізелло, він же розписав склепіння, арки і простінки храму. Ікони та картини священного змісту належать пензлю академіка історичного живопису І. Е. Карнєєва (1837-1896).
Верхній храм прикрашав дорогий і витончений кіот, виготовлений на кошти, зібрані сім’ями чорноморських моряків на пам’ять про чудесний порятунок Імператорської сім’ї 17 жовтня 1888 року. Ікона, написана І. К. Айвазовським, зображувала Спасителя, що йде по водах і подає руку апостолу Петру.
Виконані у візантійському стилі ажурні двері та мармурові крилоси над вхідними дверима, бронзові люстри в поєднанні з рештою внутрішнього оздоблення створювали враження вишуканості та гармонії.
Церковне життя Свято-Володимирського собору мало свої особливості. Приходу в храмі не було, тому всі необхідні роботи виконували матроси. Богослужіння проводилися тільки в неділю, у дні церковних свят, у дні народження і тезоіменитства членів Імператорської родини, відзначалися також усі пам’ятні події, пов’язані з Кримською війною, та важливі історичні дати, служили панахиди за воїнами, які «за віру і Вітчизну живіт свій поклали». На службах були присутні командування
Чорноморського флоту і Севастопольського гарнізону, офіцери, представники міського самоврядування, аристократи і прості жителі. Двічі — 30 січня 1915 року і 15 травня 1916 року — молився в соборі Імператор Микола II.
У грудні 1920 року в Севастополі остаточно встановилася радянська влада. Собор Святого Володимира передали православній громаді в безоплатне користування з умовою не допускати політичних зібрань, виголошення проповідей, ворожих радянській владі. Однак державна політика войовничого атеїзму поступово змінювала ставлення людей до релігії та церкви. Неодноразово у Свято-Володимирському соборі скоювали крадіжки, викрадали церковне начиння.
Публіка, що гуляла вечорами, псувала клумби, ламала дерева, вибивала шибки в храмі. І все ж Богослужіння велися в ньому до 1932 року, потім храм закрили. У будівлі собору спочатку розмістили майстерні Авіаційно-будівельного товариства, потім склад політуправління Чорноморського флоту. Собор сильно постраждав під час Великої Вітчизняної війни і почав відновлюватися 1966 року. 1972 року Володимирський собор став філією Музею героїчної оборони і визволення Севастополя.
Наприкінці 80-х років у Володимирському соборі почалися реставраційні роботи, які проводило ялтинське будівельне управління № 31, керував бригадою В. Васильєв. Реставраторам вдалося повернути храму його колишній вигляд. Знову відтворено чудову мармурову підлогу й облицювання стін. Усі, хто входить до храму, читають над вівтарем:
Ось Дім Божий, Отець його створив.
Се Дім Божий, Син його утверди.
Се Дім Божий, Святий Дух його обнови,
Слава тобі, Свята Трійця!
Над входом зображено картину Страшного Суду, над південним — ангел зі свічкою, що записує імена людей, які прийшли в храм на молитву. Над головами вірян, на куполі — Господь і безліч ангелів. Тут же написані слова пророка Ісаї: «Аз сотворих землю і людину на ній. Аз рукою моєю розпростер небеса і всім зіркам запо-ведах…»
19 жовтня 1999 року собор знову освятили, і в ньому почали проводити Богослужіння. У Володимирському соборі знаходяться рідкісні ікони Божої Матері «Державна» і «Невипивана чаша».