Мис Фіолент вражає уяву своєю особливою красою: суворі величезні скелі, синє море, то бурхливе, люте, то рівне, як дзеркало, і безкрає блакитне небо. Фіолент у перекладі з грецької означає «Божа країна».
Стародавні перекази стверджують, що саме тут знаходився храм Артеміди, в якому служила жрицею Іфігенія. Вона приносила богам криваві жертви, скидаючи зі стрімких скель мандрівників, які збилися зі шляху. Історик Симеон Метафраст повідомляє, що стародавнє капище Артеміди зруйнували в I столітті, коли в ці місця прийшов Андрій Первозванний. А на схилі гори влаштували печерну церкву, в якій 310 року оселився єпископ Василь, вигнаний з Херсонеса.
Свято-Георгіївський монастир виник у 891 р. завдяки чудесному порятунку за молитвою святого Георгія грецьких моряків від небувалої для цих місць бурі. Врятовані від неминучої загибелі, греки піднялися на цю скелю і там знайшли ікону святого великомученика Георгія. Взявши її, вони перебралися на скелястий берег, що неподалік. На знак подяки за свій щасливий порятунок вони заснували в найближчій печері, навпроти скелі, де з’явився святий Георгій, печерний храм і встановили там знайдену ікону. Найбільш побожні з врятованих греків залишилися жити біля храму, утворивши братію. Учені не мають у своєму розпорядженні документальних джерел про давній період існування монастиря, оскільки він спочатку належав до Константинопольського патріархату, і архів міг бути вивезений туди архієпископом Ігнатієм (Реондазьким). До того ж 1780 року в будинку архієпископа Ігнатія сталася пожежа, в якій згоріли деякі документи.
Перша документальна згадка про монастир зроблена польським послом у Кримському ханстві і відноситься до 1578 року. Херсонес був переданий генуезцям 1350 року. Отже, настоятель монастиря митрополит Агафангел визначив час появи монастиря серединою XIV століття. Існують й інші припущення про час виникнення монастиря.
Упродовж кількох століть Свято-Георгіївський монастир сусідив із представниками інших релігій, спочатку татарми, потім генуезцями, а ще пізніше турками. Особлива Божа благодать весь цей час охороняла обитель. Але до середини XVII століття, з посиленням у Криму татарського ханства, життя в православних монастирях, зокрема і Свято-Георгіївському, сильно погіршилося. До початку XVIII століття в Криму збереглися тільки чотири монастирі. У 1778 році ченці Георгіївської обителі, що залишилися, покинули Крим. При монастирі залишився тільки старий ієроманах-відлюдник Каллінік, який наглядав за монастирськими будівлями, прожив 118 років і був похований на монастирському кладовищі.
Життя в обителі відновилося 1792 року. Уже 1794 року монастир був підпорядкований Святійшому Синоду, його стали офіційно іменувати Балаклавським Георгіївським монастирем.
Після приєднання Криму до Росії поблизу стародавнього Херсонеса почалося будівництво головної бази Чорноморського флоту — Севастополя. 1806 року Святійший Синод звернувся до імператора з пропозицією зробити Георгіївський монастир базовим для флотських ієромонахів. І вже 23 березня 1806 року затвердили штат монастиря: настоятель, п’ять ченців і тринадцять ієромонахів Чорноморського флоту. Зі зростанням Чорноморського флоту зростала і кількість ієромонахів.
Але, незважаючи на все вищесказане, монастир жив небагато і сильно занепав. Кам’яний храм в ім’я святого Георгія став непридатним для проведення богослужінь. На будівництво нового храму збирали всім миром.
Будівництво нового храму почалося 1810 року і було закінчено 1815 року. Храм являв собою будівлю з одним куполом, встановленим на круглий світловий барабан із широкими напівкруглими вікнами. Вхід був оформлений у вигляді чотириколонного портика доричного ордера і трикутним фронтоном. Великі прямокутні вікна прикрасили підвіконнями з білого мармуру.
Внутрішнє оздоблення храму було дуже багатим. Різьблений позолочений іконостас був виконаний з дерева севастопольськими майстрами. Багато ікон були багато прикрашені стразами, рубінами, бірюзою, вінці на головах Христа, Богоматері і святих, елементи одягу і хрести виконали зі срібла або покрили позолотою. У вівтарі в позолоченій рамі знаходилася ікона святої Марії Магдалини. Над Царською брамою напис: «Ермоса, утвердження на тебе сподіваємося, утверди Господи церкву юже стяжаль єси чесною твоєю кров’ю» було складено з литих срібних букв.
Одночасно з храмом у монастирі побудували келії, фонтан і трапезну. Пізніше в монастирі побудували кам’яні готелі та флігелі для офіцерів флоту, а також різноманітні госпбудівлі.
1846 року оновили джерело Святого Георгія, збудоване 1816 року, вода якого вважалася найкращою в Криму.
1850 року було освячено в ім’я Святого Воздвиження Животворящого Хреста Господнього новий храм у формі тринефної базиліки. Головний вхід оформили у вигляді портика з розписним фронтоном і трьома арками. Завершувала будівлю невелика башточка зі сферичним куполом. Окрасою інтер’єру був двоярусний дерев’яний різьблений іконостас.
В обителі завжди було багато щедрих дарувальників і благодійників. Їй опікувалися імператори Олександр I і Микола I.
Наприкінці XIX століття монастир відсвяткував своє тисячоліття. До свята відремонтували готель і келії, провели до моря нову дорогу і сходи у 800 сходинок, на скелі явлення Георгія Побідоносця висікли сходинки і встановили кам’яний хрест із датами «891 — 1891» і копію знайденої ікони. Також було відреставровано та освітлено в ім’я Різдва Христового стародавню печерну церкву. Її фасад виконали з інкерманського каменю. Другий ярус нагадував каплицю, що притулилася до скелі. Центральна арка була прикрашена легкою візантійською аркадою, нагорі був встановлений хрест, престол і кафедра вирубані в скелі. Внутрішньою прикрасою став позолочений дерев’яний різьблений іконостас.
Після встановлення радянської влади всі землі та споруди монастиря перейшли у власність держави, тут було створено радгосп «Георгіївський монастир», де ченців зарахували на різні посади. Однак храми не зачинилися і в них проводилися служби.
1929 року монастир вирішили ліквідувати, а його майно передати курортному тресту. На прохання вірян їм віддали Хрестовоздвиженський храм, проте 1930 року закрили і його. Хрест на скелі Святого Явища розламали і скинули в море. Скинули в море бульдозером і храм Святого Георгія, що постраждав під час землетрусу 1927 року. На його місці побудували танцювальний майданчик для відпочивальників.
Під час Великої Вітчизняної війни перетворилися на руїни готель, братський корпус і трапезна. Також постраждав некрополь.
Після війни і до останнього часу на території монастиря розташовувалася військова частина.
Сьогодні Георгіївський монастир перебуває у стані відновлення після багатьох років запустіння в радянську епоху. У 1991 році на скелі Святого Явища встановили металевий хрест. 6 травня 1993 року в монастирі відслужили першу за довгі роки Божественну літургію.
За останні роки відроджено печерний храм Різдва Христового, упорядковується монастирська територія. У 2000 році відбулася урочиста закладка храму на честь святого Георгія Побідоносця. На місці майбутнього вівтаря встановили камінь, у який помістили капсулу з пам’ятною запискою. Відновлений храм буде пам’ятником усім, хто зробив свій внесок у відродження обителі.
Тішить і те, що сьогодні відновлюється не тільки архітектура монастиря, а й його славні традиції, пов’язані з військово-морським флотом. У 1997 році в обителі освятили Андріївські прапори кількох військово-морських частин і кораблів. Моряки допомагають у відновленні обителі, а ченці розповідають їм про славну історію монастиря, віру і Церкву. Нерідко в монастирському храмі моляться молоді воїни, і це справжня нагорода для їхніх духовних наставників. Можливо, незабаром на кораблях, як і раніше, нестимуть службу священики.