Необхідність створення берегових батарей надвеликого калібру під Севастополем мотивувалася невдалою обороною військово-морської фортеці Порт-Артур під час російсько-японської війни 1904-1905 років, коли під час прикриття бази від артилерійського вогню надводних японських кораблів вогневі можливості російських берегових батарей були значно нижчими за можливості японської корабельної артилерії. Рішення про створення батарей надвеликого калібру ухвалив Генеральний штаб Росії 1910 року, а восени 1929 року баштова берегова батарея під №35 остаточно стала до ладу.
Побудована батарея являла собою потужну фортифікаційну споруду, що має високу живучість і значну бойову силу. Батарея №35 відповідала важливим оперативно-технічним вимогам:
— захисту від трьох влучань 405 мм морських снарядів у точку бетонних стін, з урахуванням проникання і відколу;
— захисту від трьох влучень авіабомб по дві тонни в точку покриттів або біля підошви вертикальних стін, з урахуванням проникнення, фугасної дії та відколу;
— захисту від проникнення отруйних речовин — газоподібних, розпорошених, рідких і твердих.
Забезпечувалася робота особового складу батареї, зокрема у баштах, без протигазів і хімічних костюмів під час хімічних атак і зараження місцевості в еспланаді батареї стійкими отруйними речовинами, повна автономність батареї (свої електроенергія, вода, пар, каналізація). Зміна зношених тіл гармат особовим складом батареї в бойовій обстановці. Застосування новітніх приладів управління вогнем і зв’язку (телефон, радіо).
Батарея №35, була озброєна чотирма 305-мм гарматами у двох двогарматних баштах, які було виготовлено Обухівським заводом у 1914-1916 роках. Управління вогнем батареї велося з двох командних пунктів — головного і запасного, віддалених на 300-450 метрів від артилерійських блоків. Кожен командний пункт мав бойову рубку (товщина вертикальної броні 406-мм, горизонтальної — 305-мм), далекомірний дворик із 6-метровим далекоміром Цейсса, вузол зв’язку, автономну електростанцію, розміщені під землею в три поверхи. Ще глибше (приблизно на 20-25 метрів нижче за поверхню землі) знаходилися приміщення приладів управління стрільбою. З артилерійськими блоками командні пункти сполучалися підземними галереями, прокладеними в скелі, на глибині близько 20 метрів. Галерея запасного командного пункту мала бічне відгалуження, яке виходило до берега моря і слугувало для виведення каналізаційних і дренажних труб, а також резервного виходу.
Місце розташування батареї давало змогу вести стрілянину в круговому секторі (0-360), тобто по суходолу, по наземних цілях, по живій силі, бронетехніці та польовій артилерії противника. Тому батарея №35, як і батарея №30, стали згодом основою системи артилерійського вогню в героїчній обороні Севастополя. Дальність стрільби батарей дозволяла їм тримати під вогнем своїх гармат величезну територію навколо Севастополя: на півночі до Бахчисарая включно, а на півдні — до Сімеїзу і Байдарських воріт. Для оборони сухопутних підступів до батареї було споруджено п’ять залізобетонних дотів на три станкові кулемети кожен, з товщиною стін і перекриттів до 0,5 метра. Усі надземні споруди батареї були замасковані, над головним входом був зроблений спеціальний металевий каркас, затягнутий зверху маскувальною сіткою.
За штатами мирного часу особовий склад батареї становив — командного складу 12 осіб, начальницького складу — дев’ять осіб, молодшого начальницького складу — 62 особи, червонофлотців — 151, загалом 234 особи.
Батарея №35 відіграла важливу роль у героїчній обороні Севастополя. У складі 1-го окремого артилерійського дивізіону Головної бази Чорноморського флоту разом із баштовою батареєю №30 вона була своєрідним «кістяком» системи артилерійської оборони фортеці та завдала супротивникові серйозної шкоди в живій силі й техніці.
Після війни батарею №35 не відновлювали, але її каземати використовували як льохи боєзапасу, командний пункт і приміщення особового складу чотирьох гарматної 130-мм батареї №723, розміщеної біля масиву батареї №35.
1963 року, після того, як військові залишили цю територію, Виконком Севастопольської міської ради ухвалив рішення, відповідно до якого територію 35-ї берегової батареї було взято під охорону державою. Однак конкретних заходів щодо збереження історичного об’єкта вжито не було. Батарея руйнувалася, в її казематах і на прилеглій території накопичувалося будівельне та побутове сміття.
На рубежі 80-х-90-х рр. зріс інтерес до раніше «закритих» сторінок оборони Севастополя. Територію батареї досліджували пошукові загони, історики. Тут проводилися зустрічі ветеранів, приурочені до 3 липня — дати офіційного закінчення оборони Севастополя 1941-1942 рр.
У 2007 році починається створення Музейного історико-меморіального комплексу героїчним захисникам Севастополя «35-та берегова батарея». У його будівництві взяли участь тисячі людей — фахівців різних професій. Меморіальний комплекс створювався на недержавні кошти. Основну частину витрат з проектування, будівництва, утримання та розвитку комплексу взяли на себе підприємства промислової групи «Таврида-електрик» (генеральний директор А.М.Чалий). Архітектурну концепцію і проєкт розробив архітектор А.І.Хом’яков (Москва). Проект і робоча документація виконані ЗАТ «Севастопольський Будпроект» (директор В.І.Лошанюк).
Створення музейного комплексу такого масштабу (площа меморіалу — близько 8 га, підземні споруди — близько 5 000 кв. м.) -подія безпрецедентна не тільки для Севастополя, а й для всього пострадянського простору. Це приклад дбайливого ставлення до нашої спільної історії, до пам’яті тих, хто переміг фашизм у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.
Експозиція музею розміщена в казематах берегової батареї №35, експонати якої розповідають про історію створення батареї та її участь у героїчній обороні Севастополя 1941-1942 рр., про події, пов’язані з останніми боями на мисі Херсонес, долі бійців і командирів.
Музейна експозиція розділена на три екскурсійні маршрути. Відвідувачі проходять, як правило, 1-й і 2-й, або 1-й і 3-й маршрути. Закінчуються екскурсії відвідуванням Пантеону пам’яті.