Хто б міг подумати, але на території України функціонує 105 повноцінних театрів, не враховуючи тих мініатюрних творчих об’єднань, що з’явилися у вишах, на базі колишніх Палаців Піонерів або в молодіжних секціях низки протестантських релігійних громад. В одному лише Севастополі існує п’ять закладів, які перебувають під прямим заступництвом муз Талії та Мельпомени. Найкращим із них визнано Севастопольський академічний російський драматичний театр ім. О. В. Луначарського.
Сам театр, як творча одиниця, з’явився набагато раніше за будівлю, з якою сьогодні асоціюється його ім’я. До речі, названий він на честь Луначарського, відомого революціонера, повпреда в Іспанії, редактора Літературної енциклопедії та першого наркома освіти новоствореного СРСР.
Кістяк колективу з’явився 1910 року. На нинішньому проспекті Нахімова колись існував критий майданчик для катання на роликових ковзанах. Він був круглої форми. Використовували його для катання, для демонстрації «сінеми». А також його орендували для своїх виступів заїжджі трупи театральних акторів. Володів нею такий собі А.С. Нікулічев. Він то і вирішив заснувати власний театр.
Новостворена трупа отримала ім’я «Ренесанс» і новеньку будівлю на Приморському бульварі. Перший театр вміщував 150 глядачів. Мав об’ємну сцену, 2 яруси лож і партер для незаможних громадян. Програму виступів господар розсилав морським офіцерам у вигляді витончено оформлених листів. Портрети провідних акторів друкувалися в усіх міських газетах, а багато дам читали в них лише рецензії, підготовлені критиками на чергову виставу.
Після Жовтневого перевороту під дахом «Ренесансу» зібралося чимало відомих театральних діячів з усієї Російської імперії, яких приваблювала близькість моря і можливість екстреної еміграції з країни, яка плавала в крові та хаосі громадянської війни. Достеменно відомо, що 1919 року в Нікулічева співав сам Вертинський. І саме тут починала свою кар’єру легендарна Фаїна Раневська.
Коли 1920 року Радянська влада дісталася півдня Кримського півострова, тенор Собінов, призначений підвідділом мистецтв Севастопольського ревкому, створив на базі старого «Ренесансу» перший Радянський театр. Ну, і на честь чинного наркома освіти Луначарського, закріпив над новоствореною творчою одиницею його ім’я.
Під час Другої Світової війни весь творчий колектив був евакуйований до Киргизії. А коли 1945 року люди повернулися до Севастополя, виявилося, що будівля театру на Приморському бульварі була зруйнована німецькою авіабомбою. Спочатку артисти виступали на літньому майданчику в парку, а пізніше — у клубі «Севастопольбуду», що зайняв приміщення Петропавлівського храму.
У цей час на проспекті Нахімова, на березі Севастопольської бухти, уже тривало зведення розкішної нової будівлі для старого театрального колективу. Автор проекту — Пелевін. Начальник будівництва — Алмазова. Будівля була розрахована на 800 глядачів. У серпні 1957 року театр був зданий, а 30 серпня театр презентував городянам п’єсу Вишневського «Оптимістична трагедія».
Нова будівля театру на проспекті Нахімова мало чим відрізняється від інших, побудованих у ті роки в Радянському Союзі. Ті, хто перебуває на відпочинку в Севастополі, побачать той самий псевдокласичний стиль — білосніжний колоннований фасад Парфенона, що маскує монументальність Мавсолового мавзолею. Єдиною відмінністю цієї а визначної пам’ятки Севастополя від його численних клонів є прикрита колонами галерея на аверсі будівлі. Піднятися на неї можна широкими сходами, які можуть стати чудовим фоном для вашого відпускного фотозвіту. На сьогодні театр Луначарського спеціалізується на постановці п’єс російських, радянських драматургів і зарубіжних класиків. Багато гастролює. Відкриття театрального сезону завжди з нетерпінням чекають жителі та гості міста-героя.