Балаклава — місто стародавнє та примітне в усіх відношеннях. Заснував цей поліс син скіфського короля Палаком у II столітті до нашої ери, а позбавив статусу міста Сталін, приєднавши Балаклаву простим районом до Севастополя. Через особливу форму Балаклавської бухти, що була ідеальною базою для раптових нападів і успішної оборони, цей населений пункт має давню батальну історію.
Наприклад, ще Гомер у своїй «Одіссеї» згадував про місцевих жителів — лестригонів, які закидали камінням грецький корабель біля входу в затоку. Пліній Старший називав бухту місцем дислокації таврів, які промишляли піратством і розбоєм. Відмінні фортифікаційні якості Балаклавської бухти використовували генуезькі купці, які збудували цілу систему фортець на ПБК, турки і російський флот, який виграв у цій затоці свою першу битву на Чорному морі.
Не менш милостива була Балаклава до радянських військ, які стримували атаки фашистів у найважчий для Радянського Союзу період — на початку війни. Йдеться про легендарну так звану 19-ту батарею Драпушка. Цю чотиригарматну батарею було встановлено на початку минулого століття на мисі Куран, крайньої точки західного берега Балаклавської бухти. Завдяки їй, російські артилеристи могли розстрілювати чужорідні крейсери і лінкори, що знаходилися на відстані 20 км від них.
Коли 1941 року на СРСР напала Німеччина, дев’ятнадцятою батареєю командував капітан М.С. Драпушко. У листопаді його підлеглі не давали можливості розвернутися фашистам, які захоплювали в Криму все нові й нові рубежі. 7 листопада за точний артилерійський вогонь бійців Драпушка поставили за приклад усім солдатам, які воювали на півострові, а в місті за батареєю закріпилося ім’я «Матуся», у сенсі — єдиний захист і надія місцевих жителів. До речі, німці називали ту ж батарею «Кентавром-1».
З 13 листопада фашисти впритул зайнялися Балаклавою. Була захоплена гора Спілія і Генуезька фортеця Чембало. Але шестидюймові гармати 19-ї батареї на здалися і розстріляли два батальйони солдатів Вермахту, використовуючи скорострільність морських гармат над сухопутними. Після цього німці спеціально стягнули в район Балаклавської бухти всі свої важкі знаряддя і «замовили» підтримку штурмовиків з повітря. За добу на особовий склад і знаряддя батареї обрушувалося до 300 великокаліберних снарядів. Кожен солдат «Мамаші» був зразком героїзму і самовідданості — сліпі й оглухлі від вибухів люди до останнього подиху заряджали й ремонтували гармати, вели розрахунки та смикали за спускові шнури. Для порівняння, за добу 19-та батарея випускала близько 2000 снарядів, які суттєво затримали прорив німців до Севастополя.
Не дивлячись на наказ генерал-майора П. А. Моргунова підірвати батарею під час відступу, залишки особового складу під безперервним вогнем ворога перетягли 2 з 4 гармат, які залишилися, на 7-й кілометр Балаклавського шосе, звідки знову почали обстріл німців. Під час третього етапу штурму Севастополя — 7 червня 1942 (!) року пряме попадання авіабомби обірвало життя командира М.С. Драпушка. З0 червня, коли закінчилися снаряди, останні живі артилеристи підірвали гармати і відійшли до мису Херсонес.
Після війни батарею на мисі Куран було відновлено. Її основною функцією був захист від передбачуваного нападу на підводну базу підводних човнів і на «об’єкт 100» — ще один секретний підземний комплекс Балаклави. У ньому були заховані ракетні установки, радіус дії яких сягав 100 км.
Але 1999 року командування Чорноморського Флоту України «засудило» легендарну батарею до списання. За 13 срібняків, точніше, за 4 тисячі гривень, цю пам’ятку Балаклави 2002 року було «викорчувано» із землі та передано на металобрухт. Що свого часу так і не змогли зробити німці, легко здійснили українські генерали. Акт вандалізму був приурочений до 60-ти річного ювілею подвигу бійців 19-ї батареї.