Цікаво влаштована людина. Начебто й істота розумна, але одвічна жертва стадного інстинкту: «куди всі туди і я». Ну хто з нас, хоч раз у житті не побував на Ескі-Кермені? Як без цього — місце знамените, всім відоме, у всіх путівниках описане. Ось і тягнеться народ вервечкою до головних воріт. Трохи меншою популярністю користуються розташовані поруч храм Донаторів і вежа Киз-Куле. Туди теж іноді заглядають. А чи багато хто побував на сусідньому з Ескі-Керменом плато Зангурма-Баїр. Напевно, і назви такої не чули. Усе, що знаходиться поруч з Ескі, зовсім загубилося в тіні його гучної слави. Гуляючи стародавніми вуличками печерного міста, багато хто з цікавістю поглядає на протилежний борт балки, де видно поїдений гротами і нішами урвище Зангурма-Баїра. Але цікавими поглядами найчастіше справа й обмежується. Щось у підсвідомості нашіптує: «раз туди ніхто не ходить, значить там немає нічого цікавого». Ось він — стадний інстинкт у дії!
Насправді ж, тут, на малоходженом плато, можна знайти масу всього цікавого. Це чудове місце для того, щоб провести тут вихідний день, пізнаючи і дивуючись. А дивуватися буде чому.
Давайте почнемо із західного обриву! Ось, прямо біля дороги незвичайний камінь, схожий на менгір. Поруч камінь нижчий. Здається, що хтось спеціально обтесав ці камені з одного боку і поставив плоскими гранями один до одного. Але це знову природа вправляється! У брилі, що впала колись зі схилу, був прошарок менш міцної породи. Він зруйнувався швидше і вийшла така ось щілина, а монолітна колись брила перетворилася на два окремі камені, повернуті один до одного плоскими гранями. Дуже все просто, але так і хочеться вгледіти в цьому загостреному камені творіння древніх. До речі, і назва у нього відповідна: Текме-Таш — поставлений камінь. Саме так кримські татари називали менгіри, яких раніше було набагато більше. У цьому випадку назву дано помилково, адже так схожий!
За каменем на схил підіймається стежка. Нею можна піднятися на простору галявину, що закінчується скельним майданчиком. Ох вже ці середньовічні винороби! Вони і тут примудрилися втиснути тарапан! Він займає майже весь майданчик. Майже всі камені навколо Текме-Таша носять сліди використання людиною: то якісь підрубки, то ніші в них, то отвори.
Вище галявини, біля основи урвища чорніє великий грот. Біля входу в нього залишки штучних вирубок-тарапанів, а трохи далі — диво природи — великий туфовий натік, створений водами джерела, що витікає в гроті. Натік довгий і звивистий, трохи схожий на фантастичного ящера, який розвалився на підлозі. За розвиненої уяви можна розгледіти навіть пащу чудовиська. Утім, ні — не чудовиська! Це — добрий ящір, хранитель печери. Він ділиться з нами смачною холодною водою. Волога просочується з тріщини в дальній стінці грота і стікає по тонкому жолобку на спині «ящера». Скільки ж століть вода «трудилася», щоб створити таку скульптуру. Довжина натікання близько 5 метрів, висота — майже в зріст людини! Цікаво, яким його бачили жителі Ескі-Кермена, що приходили сюди давити вино в тарапанах? Чи був він тоді таким же великим? А може його в ті часи і зовсім не існувало?
Грот з натіканням, мабуть, єдиний на Зангурма-Баїрі, куди можна піднятися зручною стежкою, але не єдиний, гідний відвідування. На південному обриві плато є ще один дуже цікавий грот. Однак, добиратися до нього доведеться спочатку через лісові зарості, а потім по сипушному схилу. На любителя задоволення! Але грот цікавий. Висота його склепіння метрів 15, не менше. Дивлячись знизу, з долини, ніколи не подумаєш, що грот такий великий.
Цікавий він не тільки своїми розмірами, а й обрисами, являючи собою майже ідеальної форми купол. За таку схожість ми стали називати його Планетарієм. Враження цей грот справляє дуже сильне.
Вершина нашого плато вкрита молодим сосновим лісом і лише вздовж крайки тягнеться смуга галявин і відкритих ділянок. Це місце здатне привести в захват найвибагливішого поціновувача гірських пейзажів.
Плоскі скельні майданчики, круто обриваються вниз. В обрисах скель вимальовуються всякі дивовижні фігури. І самі вони такі гладенькі, немов наждачкою протерті. З ущелин місцями вибиваються молоді сосонки і ялівцеві кущі. Під час руху вздовж урвища, пейзаж змінюється з разючою швидкістю. Через кожні десять кроків природа дарує мандрівникові нову красиву картинку. Тож, якщо ви фотолюбитель, фотоапарат вимикати не доведеться!
Кромкою можна пройти уздовж усього південного і західного обриву. З південного відмінно видно Мангуп, навіть цитадель можна розрізнити!
Але це не все, чим може порадувати Зангурма-Баїр! Для допитливого мандрівника інтерес представляють навіть скелі неподалік від ущелини, якою йде підйом на плато! Їх можна розглядати, немов музейну експозицію. Складені вони нуммулітовими вапняками — породою широко поширеною в кримських передгір’ях. Раковини нуммулітів — найпростіших організмів підкласу форамініфер, самі по собі цікаві. Великі екземпляри досягають 2 і більше см у діаметрі (нічого собі — одноклітинні!). Однак, в урвищі можна спостерігати не тільки їх. Пробираючись уздовж його підніжжя, можна побачити зліпки норок донних черв’яків, а якщо пощастить, то черепашки великих молюсків грифей та інші цікаві речі. Дуже своєрідні форми вивітрювання у вигляді ніш і круглих отворів. Так і здається, ніби їх просвердлила людська рука. Втім, і результати діяльності людини теж зустрічаються. 
Ось, наприклад, дві вирубки явно штучного походження. Вони зустрінуться біля східного краю урвища. Любителям ботаніки варто зазирнути в один із маленьких гротиків південного урвища — там цілі зарості рідкісної папороті адіантум Венерине волосся.
Одним словом, провівши вихідний день на Зангурма-Баїрі, ви не жалкуватимете про змарнований час і повернетеся додому з новими враженнями та гарними фотографіями.