Сюйрень. Це слово, що красиво звучить, у перекладі з кримсько-татарської означає «гостра піка». Саме такою «гострою пікою» вдається в Бельбецьку долину мис Куле-Бурун (Баштовий мис).
У неспокійну епоху середніх віків край цього мису було перетворено на укріплення. Як вважають дослідники, тут розміщувалася резиденція якогось місцевого феодала.
Від східного до західного урвища простяглися товсті кам’яні стіни, що змикалися під тупим кутом. Перетинаючи мис поперек, стіни відокремлювали ділянку площею 1,7 га. З інших боків він був надійно захищений багатометровими стрімкими обривами.
Непросто відповісти на питання про час побудови фортеці. Письмових джерел, що проливають світло на історію середньовічного Криму, практично не існує, за винятком кількох скупих документів.
Усе, що мають у своєму розпорядженні вчені, — це дані археології. Тому однозначну відповідь дати неможливо. Дослідники розходяться в думках щодо матувань (V-XII ст.).
Стіни Сюйреньської фортеці товсті — 2,5 м. Складені вони двома панцирами гладких вапнякових квадрів із забутовкою між ними. Загальна довжина стін від 92 до 110 м (згідно з різними джерелами), висота — 4,8 м.
У місці перетину мурів розташована кругла 2-поверхова вежа заввишки 10 м і діаметром 8 м. Вона також складена з вапнякових квадрових блоків. Усередині було влаштовано дерев’яне перекриття, що розділяло споруду на два поверхи. Воно не збереглося і про його існування свідчать лише пази для балок. На другому поверсі вежі, ймовірно, розміщувалася каплиця.
Ще в першій половині XIX ст. учений Кеппен І.П. бачив на склепінні залишки розписів XIII-XIV ст., які непогано збереглися. Малюнки були пошкоджені, але фарба ще зберегла свою яскравість. За цими залишками можна було в загальних рисах реконструювати сюжет фрески: або «Успіння Богородиці», або «Покладення у гріб Спасителя» — як припустив Кеппен.
Усередині фортеці до стін примикали кам’яні прибудови. Найімовірніше, кам’яні будинки існували і на внутрішній території укріплення. Розкопок там поки що не проводили. Поруч із башею в скельному ґрунті зроблено кілька могильних вирубок. Під північно-східним схилом мису збереглося 5 виноградодавилен — тарапанів — невід’ємних атрибутів будь-якого середньовічного кримського поселення.
За 300 м від основної стіни проходила ще одна — менш масштабна оборонна лінія — передова стіна протяжністю 155 м і шириною близько 2. 5 м, що також перетинала мис від краю до краю.
Судячи із зібраного археологічного матеріалу, найінтенсивніше життя у фортеці тривало в XII-XV століттях, аж до сумнозвісного 1475 року, коли турецькі завойовники безжальною лавиною прокотилися гірською Таврикою. Не виключено, що в наступні роки в зруйнованому укріпленні ще спостерігалися якісь прояви життя, але незабаром воно було остаточно покинуто. Північно-східна частина вежі обвалилася ще в пізньому середньовіччі. Відтоді її ніхто не відновлював.
В околицях фортеці розкопано кілька середньовічних поселень. Одне розташовувалося прямо біля підніжжя мису Куле-Бурун, ще кілька знаходилося між мисом і нинішнім селом Куйбишеве.