Качинська долина — благодатне місце в самому центрі кримських передгір’їв. Заселена людиною з незапам’ятних часів, вона багата на історичні пам’ятки. Це і стоянки стародавніх людей, і загадкові петрогліфи, і таврські кам’яні ящики. Але найбільш яскравий слід залишила тут епоха середньовіччя.
Уздовж правого борту долини простягнулася низка гір-останців із плоскими, столоподібними вершинами та обривистими схилами. Ці, створені самою природою бастіони, в середні віки перетворилися на осередки розвитку культури, відомі сьогодні під назвою печерних міст.
Киз-Керменське плато схоже на довгий язик із гострим кінчиком, висунутий у бік Качинської долини. Його стрімкі обриви, складені мошанковими вапняками, досягають висоти 40 м. Нижче них широким конусом розходяться пологі мергелисті схили.
З усіх печерних міст Киз-Кермен рідше за інші відвідується туристами. Тут немає такої кількості історичних пам’яток, як на Ескі-Кермені або Чуфут-Кале. Кількість штучних печер на Киз-Кермені обчислюється сміховинною цифрою — 3 штуки. Однак це якраз той випадок, коли головне не кількість, а якість. Відвідування однієї з цих печер може доставити гаму емоцій набагато більшу, ніж цілий день лазіння по Ескі або Тепе.
Але про це пізніше. Для початку не зайвим буде дізнатися, що може розповісти про городище історична наука.
Отже, Киз-Кермен — місце заселене з досить давніх часів. На рубежі старої і нової ер у північній частині плато знаходилося поселення. Населення його, найімовірніше, було скіфським. Нижче поселення, поруч із гротом, що отримав від сучасних туристів кумедну назву Черепаха, зберігся комплекс тарапанів (виноградодавилен) тієї епохи.
Щоб мати надійний притулок на випадок нападу ворога, мешканці раннього Киз-Кермена перегородили плато поперек кам’яною стіною. Археологи розкопали стародавню ділянку стіни. Кладка, виконана з правильних вапнякових блоків-квадрів, дуже нагадує херсонеську, і, можливо, зводилася не без допомоги тамтешніх фахівців.
Інше поселення, пізнішого часу, знаходилося південніше, в межах ділянки, відгородженої оборонною стіною. Виникло воно в 70-80 роках VIII століття і проіснувало до кінця IX століття. Кількість мешканців середньовічного Киз-Кермена була незначною. За оцінками одних фахівців всього лише близько сотні осіб, за оцінками інших — і того менше — 60-70 осіб.
Археологи розкопали 7 садибних комплексів. Один із них, найбільший, імовірно, належав якомусь місцевому магнату.
Як і в інших середньовічних кримських містах, у Киз-Кермені інтенсивно розвивалося виноробство. Комплекс із 4 винодавилен-тарапанів знайдено у східній частині плато. Оскільки тарапани розташовувалися далеко від житлових будівель, археологи припустили, що це була громадська винодавильня. Індивідуальні тарапани теж були. Принаймні, на території однієї з садиб знайдено такий приватновласницький тарапан.
З кріпосною стіною місцеві жителі мудрувати не стали. Залишили її на колишньому місці. Вони лише посилили стіну новою кладкою, звели дві напівкруглі вежі, а з внутрішньої сторони насипали вал із землі та каміння. Загальна товщина отриманої споруди сягала 6-8 м.
Під час розкопок археологи виявили в кладці стіни поховання дитини з горщиком для напутньої їжі. Ймовірно, під час ремонту ділянки стіни, зруйнованої землетрусом, тут було скоєно людське жертвопринесення. Повір’я, ніби душі людей, замурованих у фортечних мурах, стають хранителями прилеглих територій, було широко поширене в середні віки і в східних, і в європейських країнах.
Щодо етнічної приналежності мешканців пізнього Киз-Кермена, єдиної думки у вчених немає. Відомий дослідник печерних міст Ю. М. Могаричев вважає, що це були прибулі у VIII столітті до Криму хазари, інші дослідники відносять жителів міста до змішаного кримського етносу — нащадків скіфів, сарматів, аланів.
Мешканці Киз-Кермена, на відміну від своїх сусідів в інших печерних містах, чомусь були не схильні довбати скелі. Тут, як уже йшлося, знайдено всього три штучні печери. Одна з них, імовірно, слугувала водозбірною цистерною на території однієї з садиб, інша, в південній частині городища, виконувала дозорну функцію. Третя печера, мабуть, найцікавіша пам’ятка Киз-Кермена. Призначення її загадкове. Висічена вона на східному урвищі, прямо навпроти величного конуса Тепе-Кермена. Виявити печеру з поверхні плато, не знаючи про її існування, просто неможливо: вхід не видно, сходинки стерлися настільки, що нагадують природні виступи скелі. Можна стояти просто над печерою, в тихому захваті спрямувавши погляд на могутній Тепе, і не підозрювати, що перебуває у тебе під ногами. Замаскована печера надійно. Порівняти її можна з орлиним гніздом, що притулилося на величезній висоті у верхній частині стрімкого обриву. Метрів за три нижче від кромки урвища висічено малесенький балкончик, не ширший, ніж у «хрущовських» квартирах. До нього спускаються такі ж вузькі скельні сходи. У їхній верхній частині кілька сходинок. Ближче до балкона їх замінюють вирубки, достатні лише для того, щоб поставити туди одну стопу. Усе це нічим не огороджено: жодного каміння, чагарників тощо. Спускаєшся цими сходами, праворуч — гола скеля, ліворуч -… повітря. Нижче сходів і балкона абсолютно прямовисний 40-метровий обрив (мотузка тут буде зовсім не зайвою). Вхід всередину печери виявляєш лише коли спустишся на балкон. 
Сама печера являє собою крихітну кімнатку. У південній і західній її стінках вирубані лежанки, у північній — дві ніші для ікон і підставка для світильника. У підлозі, біля східної стіни, заглиблення для вогнища. Вище нього — отвір димоходу. Загалом, невелике, але досить затишне і цілком житлове приміщення. От тільки хто і коли оселився в таких екзотичних апартаментах, на краю прямовисної скелі?
Найімовірнішим залишається припущення, що тут мешкав якийсь монах-відлюдник, який сховався від метушливого світу на кромці скелі в прохолодній келії з видом на Тепе-Кермен.
Більше печерних споруд на плато ви не зустрінете. Однак їхня відсутність з лишком компенсується красою пейзажів. Відвідавши Киз-Кермен, є сенс просто поблукати плато, благо воно невелике — від кріпосної стіни до краю мису не більше 1 км. Ширина і того менша. У районі стіни вона становить 130 м. Це найвужча частина. Максимальна ширина — 250 м.
Зі східного боку плато обривається донизу абсолютно стрімкою стіною, із західного є місце, де висота урвища сильно зменшується. Там були влаштовані головні ворота міста. До наших днів збереглися вирубані в скелі сходи, якими стародавні мешканці піднімалися на плато. Трохи нижче за них — так званий Великий грот із трьома штучними резервуарами для води. В одному з них збирається прозора і холодна джерельна вода, що сочиться з тріщини у вапняку.
Нижче грота — плавна, без різких перепадів висоти дорога, що спускається в долину Кая-Араси, яка відокремлює Киз-Кермен від сусіднього Качі-Кальона. Сьогодні нею ходять туристи. Багато століть тому цим же шляхом рухалися до воріт міста навантажені поклажею віслюки, торговці зі своїм товаром, селяни, які поверталися з виноградників. Колись тут вирувало життя, дзвеніло різноголосицею містечко на скелястому мисі. Сьогодні лише ліс шумить листям на вітрі. Немає на землі нічого вічного.