Бакла добре відома у трьох світах, у трьох різних вимірах. По-перше, в дане урочище охоче приїжджають світила геологічної науки і студенти відповідних вишів для проходження польової практики. По-друге, городище Бакла є невичерпним джерелом відомостей про наших предків різного рівня розвитку, яким користуються чимало вітчизняних істориків та археологів. Ну і по-третє, печерне місто Бакла стало одним із тих об’єктів, які формують туристичне «обличчя» Криму. Так само, як візитною карткою Сардинії є сотня веж-нурагі, а італійський Альберобелло легко впізнається на будь-якому малюнку, завдяки характерним дахам будиночків-трулло.
Але, городища Бакли ніколи б не існувало, якби на одному з південних схилів Внутрішньої гряди куести Кримських гір, неподалік від села Скелястого, свого часу не утворилося б відокремлене, сховане від заздрісних очей, урочище. Його стіни сформували нуммулітові та мошанкові вапняки, в яких кожен охочий зможе відшукати собі сувенір — скам’янілу мушлю, викопного морського їжака чи відбиток флори мезозойської ери.
Додатковою прикрасою Бакли геологічної стали сліди вивітрювання, що додали зовнішній поверхні Внутрішньої гряди вигляду гігантських бджолиних стільників. На окрему увагу заслуговує так званий «кримський сфінкс» — результат природної денудації скель, дивовижним чином схожий на рукотворних єгипетських монстрів. Через численні відслонення вапняків, можливість легко відшукати будь-який викопний організм, а також вивчати результати екзогенних процесів на місці, до урочища Баклу постійно приїжджають любителі геохронології, а 1984 року Скелясте приймало учасників Міжнародного геологічного конгресу.
Найменший інтерес для досліджень становить Бакла історична. Перші люди тут з’явилися в нижньому палеоліті. Вони належали до мустьєрської культури, рівнем розвитку дорівнювали неандертальцям і виготовляли примітивні знаряддя з кремнію та кісток тварин. У гроті Шайтан-Коба, розташованому в заповідному урочищі, радянські археологи розкопали культурний шар предків Homo Sapiens і витягли рештки людей і вбитих ними мамонтів, бізонів, сайг і диких ослів.
У III столітті на вершині гори Бакла з’явилося фортифіковане поселення аланів. У IV столітті рідкісні гості могли побачити невелике селище, огороджене цільною лінією оборони, половину якого займав виноробний комплекс. Для вартових, які визирали ворога, у скелі були вирубані спеціальні люки. Для «артилерії», представленої лучниками і пращниками, створювалися спеціальні виїмки у вапняку або використовувалися природні, створені вивітрюванням. У VI столітті вінниця була перебудована на фортецю з бойовими печерами-дотами, з висіченими в скелі сходами та господарськими приміщеннями, придатними для запасання величезної кількості зерна. До речі, за кількістю зернових ям Бакла є рекордсменом серед усіх печерних міст Кримського півострова.
У IX столітті аланів змінили караїми. Нові господарі вдосконалили оборонну систему, створили ємності для збору і зберігання води, вирубали печерний храм і близько сотні індивідуальних печер, подібних до квартирок у комунальному будинку. У XI столітті на території Бакли з’явилася християнська церква. Це — грот, на стінах якого досі видно промальовані фігури мучеників, кораблів і риб, одного з перших християнських символів. Науковці, які працювали на території городища, «накопали» безліч артефактів — посуд, давньоримські та візантійські прикраси, хрести та зброю. Городище існувало до 1299 року, поки золотоординський беклярбек Ногай не взяв його штурмом і не знищив або продав у рабство всіх його жителів.
Бакла історична та геологічна є однією з найцікавіших атракцій Криму. Єдиною її проблемою стало те, що туристи охочіше вирушають на екскурсії по ПБК, а не по віддалених селах Бахчисарайського району. До того ж сюди протоптали доріжку «чорні археологи», які копають артефакти такими темпами, що за ними не може встигнути жодна державна наукова установа.