Пам’ятник графу М.С.Воронцову

Що можуть зробити вдячні нащадки для тих, кому зобов’язані багато чим і винні багато чого: Найчастіше тільки пам’ятати імена своїх благодійників, віддаючи тим самим данину їхнім діянням. Так вийшло і з пам’ятником генерал-губернатору Новоросійського краю і Бессарабської області, генерал-фельдмаршалу Ясновельможному князю Михайлу Семеновичу Воронцову. Ідея спорудження монумента належить графу Толстому, який запропонував створити пам’ятник Ясновельможному одразу ж після його смерті на зборах Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії в якості його віце-президента граф Толстой. Першим, хто зробив внесок у фонд спорудження монумента князю, був імператор Олександр II, який не тільки одразу ж схвалив пропозицію графа, а й вніс серйозні на той момент гроші — 3 тисячі рублів. А потім гроші хлинули з різних куточків Російської Імперії. Суми були найрізноманітніші, а надходити до фонду вони продовжували навіть після завершення будівництва пам’ятника. До речі, і донині в Одеській державній науковій бібліотеці імені М. Горького можна ознайомитися з виданим «Звітом про надходження та витрату сум зі спорудження пам’ятника ясновельможному князеві Михайлу Семеновичу Воронцову«. Далі розпочалося обговорення проєкту пам’ятника. За пропозицією членів товариства сільського господарства він мав складатися з п’єдесталу, бронзової статуї і трьох барельєфів, що зображують битву за Краоном, взяття Варни, а третій — сільське господарство і торгівлю, які отримали бурхливий розвиток під заступництвом князя Воронцова. Напис на пам’ятнику мав свідчити: «Ясновельможному князю Михайлу Семеновичу Воронцову вдячні співвітчизники 1863 року». Незабаром проєкт було затверджено. Проєкт пам’ятника замовили мюнхенському скульптору Фрідріху Бруггеру, творчість якого відома мистецтвознавцям і простим європейцям і донині. .Воронцову» /> Зокрема, ним були створені скульптура «Молодий Тезей, зраділий знахідкою батькового меча» та барельєф «Одіссей у Каліпсо», а також статуя «Баварія у колісниці, запряженій конем» на Тріумфальних воротах у Мюнхені й надгробний пам’ятник історику Йогану фон Міллеру в Касселі. Ім’я зіграло важливу роль під час вибору майстра, і дороге замовлення віддали Бруггеру, що, по суті, є ще одним свідченням величезної поваги і щирої любові одеситів до покійного генерал-губернатора. Майстер брав участь у роботах зі встановлення пам’ятника Воронцову на Соборній площі і, звісно ж, був присутнім на його відкритті. Всі бронзові частини були замовлені в Німеччині, де роботи велися під наглядом російського посланника в Мюнхені таємного радника Северина. Статую Бруггер виконував, орієнтуючись на відомий портрет Воронцова роботи прусського художника Франца Крюгера, який написав портрет Воронцова 1853 року. Це найпізніше за часом зображення ясновельможного князя, і сучасники відзначали разючу схожість, якої домігся скульптор. «Ви дізнаєтеся… знайоме вам обличчя князя, завжди спокійне, добре лагідне, але водночас обличчя, яке постійно було осіяне світлою думкою, думкою — що-небудь зробити на користь ближнього», — написане одним із них. 9 листопада 1863 року за великого скупчення народу пам’ятник Михайлу Воронцову було відкрито. Відбувся молебень. Виголошували промови. Гримів салют. Пам’ятник одразу «прижився», швидко став визначною пам’яткою Одеси, яка пам’ятала діяння Воронцова. Однак через сімдесят років настали страшні для Одеси часи. Спасо-Преображенський собор, у якому знайшли останній притулок ясновельможний князь і його дружина Єлизавета Ксавер’ївна, був засуджений до знищення. Червоноармійці розбили мармурову плиту, зламали кришку труни, в якій знаходився прах Воронцова. Та ж доля спіткала усипальницю Єлизавети Ксавер’євни. Пам’ятник, як і монумент Катерині, вирішили знести, проте ланцюг, пропущений довкола пам’ятника та закріплений на потужному тракторі, просто лопнув. Так і не вдалося радянській владі знести монумент. Встояв… Уже тільки наприкінці вісімдесятих років ХХ століття Воронцов став «повертатися» таким, яким був насправді: великою історичною особою, внесок якої в розвиток держави загалом і Одеси, зокрема, неоціненний. З’явилися перші книги про нього. Змінила вигляд Соборна площа. Відродився Спасо-Преображенський собор, парафіянином якого були Михайло Воронцов і його благочестива дружина. Прах ясновельможного князя і прах Єлизавети Ксавер’ївни повернулися під склепіння храму, і сучасна Одеса тим самим віддала належне тому, кому стільки завдячує, а фігура Михайла Воронцова підноситься над площею, берегтиме те місто, у яке він з дружиною вклали стільки сил і праць.