У самому центрі Південної Пальміри розташована Бродська синагога — одна з найвизначніших будівель міста, найяскравіший символ єврейської Одеси.
З цією будівлею пов’язано багато примітних сторінок міської історії, а люди, які відвідували її та молилися в її стінах, становили славу і гордість не тільки Одеси, а й багатьох європейських і американських міст. Своє ім’я вона отримала від громади вихідців із західноукраїнського міста Броди (тоді — Австро-Угорщина). У розташованих на кордоні Росії та Австро-Угорщини Бродах процвітала прикордонна торгівля (і контрабанда), тож вихідці з Бродів вирізнялися діловою хваткою та фінансовими успіхами. Крім того, бродські євреї були «європеїзовані» набагато більшою мірою, ніж їхні російські побратими, і все це призвело до того, що бродчани, які влаштувалися в Одесі, в 1841 році вирішили створити свою власну синагогу (до цього майже 20 років «Бродські» орендували для молитов приміщення в міських будинках).
Майже сто років Бродська синагога слугувала не тільки будинком молитви, а й своєрідним культурним центром одеської єврейської інтелігенції. Крім багатства і поваги в суспільстві парафіян Бродської синагоги відрізняла любов до прекрасного, зокрема до музики. Тут було встановлено перший у Росії синагогальний орган, а канторами служили знамениті виконавці Нісан Блюменталь (працював у синагозі 55 років!) і Пінхас Мінковський. 1863 року будівлю вирішили перебудувати, і з 1870 року нова будівля готично-флоренітського стилю (архітектор Ф. Коловіч) прийняла тих, хто молився. 1925 року синагогу у єврейської громади відібрали. І якщо спочатку будівля мала просторий зал з дерев’яним потинькованим склепінням (де розташовувався орган), то в радянський період у будівлі було влаштовано внутрішні перегородки, а всередині надбудовано другий поверх, усю площу якого займає Одеський обласний архів, тож до наших днів дійшло лише невелике нагадування про задуми архітектора Коловича.
Архів, до речі, опинився в будівлі Бродської синагоги під час Другої Світової війни, коли румунська окупаційна влада перенесла сюди державний архів Одеської області. До війни він розміщувався в підвалі церкви, також відібраної владою, але, увійшовши в місто, румунська влада відновила всі церкви, а архіву дала будівлю, в якої, як вони вважали, за кілька років не залишиться законних господарів та їхніх нащадків. Після війни влада нічого міняти не стала, хоча і «нагородила» Бродську синагогу званням пам’ятника культової архітектури середини XIX століття.
У серпні 1985 року Одеська обласна рада народних депутатів винесла рішення №480 «Про затвердження додаткового списку пам’яток архітектури місцевого значення», в якому під номером 146 записана будівля Бродської синагоги. Утім, синагогу це не врятувало — 1988 року будівлю визнали аварійною, і вона залишається такою вже понад 25 років.
XXI століття розпочалося для Бродської синагоги з сильного усадження. Стінами (як внутрішніми, так і зовнішніми), як павутиння, розповзаються тріщини, на стінах облуплена штукатурка. У 2003 році останнє сильне осідання «добило» будівлю і в архівних сховищах перегнулися несучі балки. Тоді ж директор архіву І. Ниточко заявив, що «час від часу вона все ж таки йде під землю на 1-2 міліметри». У будівлі пахне вогкістю і старим папером. Будівля перебуває в напівзруйнованому стані, а у влади немає грошей навіть на косметичний ремонт. У червні 2006 року Міністерство культури і туризму України наказом №728/16-08 внесло будівлю синагоги до Державного реєстру пам’яток України, але будівля продовжує розвалюватися. Нині архів для відвідувачів закритий через аварійність будівлі.