Балаклава — місце унікальне! За красою природи і багатством історичного минулого. Місто розташувалося біля химерної бухти, яка з’єднується з морем вузьким проходом (у минулі часи його перекривали товстим ланцюгом). З моря бухту майже не видно, її приховують високі скелясті береги. Балаклава розташована в глибокій улоговині, її будинки збігають вгору скелястими терасами. А над містом височіють руїни стародавньої генуезької вежі Чембало. Звідси з Фортечної гори відкривається чудовий краєвид: вдалині видно мис Айя, праворуч — скелі та вхід із моря в бухту, на півночі красиво вигнулася сама бухта і розкинулася Балаклава. І море, море, море…
У будь-який час можна приїхати в стародавнє місто рибалок і самим оглянути руїни фортеці, а також один із найдавніших православних храмів Криму.
Про дату його заснування є кілька думок. Під час реконструкції церкви було знайдено будівельну дошку, вмонтовану в стіну (такі дошки залишали генуезькі майстри в зведених ними будівлях), на ній зберігся напис: «1357 року, в день вересня, розпочато цю споруду під час керування скромного чоловіка Сімоно-де-Орто, консула і кастеляна». Цей камінь був прихований шаром штукатурки, тому деякі дослідники вважають, що під час будівництва храму його використовували вдруге. У 1864 році єпископ Сімферопольський і Таврійський Гермоген писав: «Ще 1375 року в Балаклаві була побудована церква в ім’я Дванадцяти апостолів. Справжню ж кам’яну церкву збудовано 1794 року, але під час Кримської війни її пошкодив ворог, а потім її відновили парафіяни, і її освятили 8 липня 1875 року в ім’я святого Миколая Чудотворця». У ній зберігали прапори та інші реліквії Балаклавського грецького батальйону.
Церква спочатку перебувала у віданні головного священика армії і флотів, а коли 1859 року скасували грецький батальйон, її передали в єпархіальне відомство. Храм святих Апостолів, побудований на стародавньому цвинтарі, був закритий 1924 року і розібраний у 40-х роках. Від нього залишилися лише каплиця і частина апсиди.
У роки радянської влади храм святого Миколая закрили і влаштували спочатку Будинок піонерів, а потім клуб ТСОАВІАХІМ. Лише 1990 року його знову передали церкві. Київський архітектор Ю.Лосицький розробив проект його відновлення. Храм є унікальним архітектурним пам’ятником XVIII століття, на думку багатьох спеціалістів, такий архітектурний тип не зустрічається у спорудах Криму чи сусідніх із ним регіонах. Він являє собою чотиристовпну хрестово-купольну споруду з бутового вапняку. Храм невеликий за обсягом, але тим не менш величний.
Усередині немає розписів, але в колишні століття вони, можливо, прикрашали його стіни. Несучі колони, теж доричного ордену, спрямовані вгору, і створюють враження величі.
Поки тривало відновлення, служби проводили в невеликому приміщенні на подвір’ї, що вміщає близько 30 осіб. Храм відреставрували 1990 року працями архімандрита Августина (тоді ще протоієрея Олександра) і освятили 13 липня в ім’я Дванадцяти Апостолів, уперше за багато років під його склепіннями зазвучали цього дня слова молитви.
Нині церква є подвір’ям Інкерманського Свято-Климентівського монастиря. Тут зберігаються дорогоцінні святині — частки мощей святого преподобного Сергія Радонезького і святого блаженного Василя.