Велично й урочисто височіє над навколишньою архітектурою шедевр старовинного Києва — Софійський Собор. Він був споруджений у 1037-1046 р. за часів Ярослава Мудрого і був композиційним центром міста Ярослава. Завдяки своєму місцезнаходженню на найвищій точці Старокиївського плато, собор було видно не тільки з нагірного Києва, а й із Задніпров’я та Печерська.
В архітектурному плані він являє собою великий п’ятинавпятий хрестовокупольний храм з характерною центричною композицією: довжина його центральної частини майже дорівнює ширині, з трьох боків його оточували відкриті аркади галерей. Урочистий вигляд Собору особливо яскраво проявляється у внутрішньому інтер’єрі, який прикрашають золоті та багатобарвні мозаїки, майстерно виконані фрескові розписи на релігійні та світські теми, витвори декоративного мистецтва, мармурові колони й барельєфи (вид скульптури, у якому опукле зображення виступає над площиною фону не більш ніж на половину об’єму). Перекриті системою склепінь і арок, різні за висотою і площею приміщення Софії Київської створювали різноманітні мальовничі перспективи. Завершувався собор 13-ма майстерно виконаними куполами параболічної форми. Центральний купол, оточений рядами розташованих нижче 8 малих куполів, вінчав головну частину собору. Чотири куполи середньої величини знаходилися над вівтарями, а решта — над кутами західної частини храму.
Повпродовж кількох століть Софійський собор був центром релігійного, культурного та політичного життя країни. На його території було засновано першу давньоруську бібліотеку. Протягом тривалого часу собор слугував місцем для поховання київських князів.
Після навали монголо-татар у 1240 р. Софійський собор було ґрунтовно пограбовано та поступово він почав руйнуватися, і в XVI ст. прийшов до остаточного запустіння. І тільки з XVII ст. за завданням Петра Могили тут почали вести відновлювальні роботи під керівництвом італійського архітектора Октавіано Мангіні. Було відремонтовано покрівлі та куполи, галереї вкрито односхилими дахами, а саму будівлю прикрашено ренесансними деталями. Роботи тривали до 40-х років XVII ст., але так і не були завершені. А наприкінці XVII-XVIII ст. собор відновлюють наново. Змінюють шість головних куполів, надавши їм грушоподібної форми. Собор набуває вигляду, характерного для архітектурного стилю українського бароко XVIII ст.
Сучасна Софія Київська є визначною пам’яткою не лише давньоруської, а й світової культури. Переступивши поріг Собору, немов потрапляєш в інший світ, тут ритм руху зупиняється і панує урочистий спокій та умиротворення.