Церкви — це особливі пам’ятки, з якими пов’язане таке основоположне явище в житті як віра. Це не просто цікаві та красиві будівлі — це, кажучи образно, домівки Бога, де до нього та Святих можна звернутися з проханням, помолитися за здоров’я близьких або за упокій тих, хто пішов із життя. У багатьох храмах, історія яких налічує кілька століть, відчувається намоленість, особлива атмосфера, і одним із найяскравіших прикладів цього можна назвати Кирилівську церкву у Києві, що розташована на вулиці О. Теліги. 
За значущістю Кирилівську церкву можна порівняти з Софією Київською — це одна з найдавніших церков Києва, її історія налічує трохи менше тисячоліття. Наразі обитель входить до складу заповідника «Софія Київська» і є не лише храмом, а й діючим музеєм, що охороняється ЮНЕСКО. З першого погляду високий білокам’яний храм справляє сприятливе враження. Того архітектурного вигляду церкви, який ми маємо змогу бачити нині, вона набула у XVIII столітті, коли проводилися реставраційні роботи під керівництвом відомого українського архітектора 
І. Григоровича-Барського, доповнивши його. Григоровича-Барського, який доповнив зовнішній вигляд будівлі елементами українського бароко: над входом було прибудовано фронтон, а портали та вікна доповнили ліпним декором. Що чудово, разючих відмінностей із тим, який вигляд він мав за часів Давньої Русі, храм не має: це така сама хрестовокупольна церква, тільки увінчують її нині 5 баньок, а не одна, як колись давно. Цікаве оформлення куполів зеленою черепицею надає споруді дуже гармонійного, м’якого зовнішнього вигляду. А про старовину нагадують вузькі стрілчасті вікна, що розташовані як унизу, так і вгорі під куполами. 
Зведення церкви розпочалося 1139 року після того, як на київський престол зійшов князь Всеволод Ольгович. Відомо, що до 1171 року вона вже прикрашала ці місця — підтвердженням тому служить згадка храму в Іпатіївському літописі. В урочищі Дорогожичі до початку будівництва існував однойменний Кирилівський монастир, і нову церкву зводили як його головний собор, а також як родинну усипальницю Ольговичів. Таку роль згодом вона й відігравала — тут було поховано легендарних історичних діячів: доньку Мстислава Великого Марію Мстиславівну, героя «Слова о полку Ігоревім» 
князь Святослав Всеволодович та інші представники династії. Упродовж 9 століть існування церкви її неодноразово намагалися зруйнувати, скасовували, передавали різним відомствам та організаціям. У 1240 році під час навали татаро-монгольських військ обитель пограбували, а свинцевий дах храму було зірвано, через що сьогоднішні скарби — стародавні фрески, протягом довгих років піддавалися псуванню через вітри та опади. 
Саме унікальні прадавні фрески сьогодні вважаються головними багатствами Кирилівської церкви — їх прагне побачити чимало туристів, що цікавляться визначними пам’ятками Києва. Площа фресок, що збереглися з XII століття, — 800 кв. м., тут є чим помилуватися і про що замислитися, розглядаючи вміло відреставровані зображення, написані майстрами в далекі часи Київської Русі. Доповнюють випадково виявлені в ХІХ столітті старовинні фрески більш сучасні, створені наприкінці зазначеного століття знаменитим Михайлом Врубелем та іншими талановитими художниками. 
З високих стін храму на відвідувача спрямовують свої погляди Ісус Христос, пророки Соломон і Мойсей, Архангел Гавриїл та інші Святі роботи пензля Врубеля. А його робота «Богоматір з немовлям», написана в найкращих традиціях італійського ренесансу, вражає уяву і змушує відчувати милостивий трепет від пронизливого погляду Богородиці. Відчуття присутності зображених на фресках Святих створюється також завдяки зумовленій архітектурою храму особливості: світло потрапляє в церкву з вузьких вікон, розташованих високо — за кілька метрів від підлоги, спускається з них густими променями, наче чарівний потік, який несе тим, хто прийшов до храму, благословення.
Перебувати тут не просто приємно — атмосфера храму оновлює, люди виходять звідси наче народженими заново. Цим, можливо, і пояснюється висока відвідуваність Кирилівської церкви туристами, які приїхали відпочивати в Києві, прочанами з усіх куточків України та інших країн. Величний храм із п’ятьма банями оточує невеличкий парк та інші споруди нині новодіючого монастиря. З 1995 року в Кирилівській церкві відновилися служби, а з 2011 року парафія повернула собі статус чоловічого монастиря. Проте двері храму відчинені для всіх — і вірян, і 
та тих, хто просто цікавиться старовинною архітектурою. Завдяки тому, що в цих стінах мирно співіснують і храм, і музей, можливість побувати в другій за значущістю і старовиною церкві Києва може кожен. Приїжджаючи на відпочинок у Києві, відвідати Кирилівську церкву варто всім, хто відчуває захват від відвідування стародавніх місць, цікавиться стародавнім іконописом або просто хоче помолитися за близьких у місці, де ці молитви неодмінно будуть почуті. З багатьох визначних пам’яток Києва Кирилівську церкву зараховують до однієї з найважливіших, і кожен, хто відвідав це місце, побувавши в стародавньому храмі, розуміє, що зробив цей шлях на благо.