Міст закоханих

У кожному місті неодмінно є місце, яке закохані та громадяни, які поєднують шлюб, неодмінно хочуть завішати стрічками, замочками та іншими матеріальними підтвердженнями їхніх неземних почуттів. У стольному граді Києві такою точкою став Міст закоханих, «вписаний» у дизайн Петровської Алеї. З двох названих пам’яток Києва більшу популярність має Міст закоханих. Причина? По-перше, з нього відкриваються фантастичної краси краєвиди на могутній Дніпро, Труханів острів і Лівобережжя. По-друге, історія створення та хрещений батько одного з найкращих оглядових майданчиків Києва змушує вкритися нальотом безсилих заздрощів інші об’єкти міста, привабливі для туристів, закоханих і наречених. Щоправда, є ще одна категорія «шанувальників» цієї конструкції. Періодично на ньому з’являються суїцидники, які бажають розлучатися з життям неодмінно на тлі найрозкішніших краєвидів міста. Тому іноді споруду називають ще й Чортовим або Мостом самогубців. А тепер усе найцікавіше про цю споруду. Він був створений за проектом самого Євгена Патона, батька не менш легендарного академіка Бориса Патона, а також фундатора вітчизняного мостобудування і зварювання. Тож інколи цю саму конструкцію називають Малим Мостом Патона, маючи на увазі протиставлення та відмінність від тієї розкішної споруди, завдовжки 1543 метри, перекинутої Автором через Дніпро. Лише головний Міст Патона почали будувати у 1940 році й завершили у 1953-му. А крихта — Міст Закоханих на Петровській Алеї, був введений в експлуатацію 22 листопада 1910 року. Тож експерти вважають, що маленький пішохідний місток, який з’єднав Міський сад і Хрещатий (Царський, Купецький, Пролетарський і Піонерський) парк, став своєрідним тренажером для майбутнього Героя Соціалістичної Праці пана Патона. Завдання, яке отримав 1909 року Євген Патон, було вельми цікавим. Планувалося створити одне з найпривабливіших місць для відпочинку в Києві, з розкішними краєвидами та інноваційним інженерним рішенням. Міст став першою в Російській імперії розбірною металевою конструкцією такого роду. Її встановлювали на металеві стовпи. До них кріпили залізну основу і розкішні ковані перила. Тільки після цього поглибили саму Петровську Алею, що проходить під мостом, і закріпили дерев’яний настил. Під час випробувань на міцність Патон завантажив конструкцію мішками з піском. На кожен квадратний метр поверхні припадало 400 кг піщаної маси. Після цього до споруди підвішували вантаж, перевіряючи здатність до прогину. Під час випробувань усі параметри співпали з розрахованими, тож уже 1910 року його відкрили для пішоходів. Під час Громадянської війни дерев’яний настил кияни зняли, використавши його як паливо. Відновили. 1983 року споруду було демонтовано та відвезено до Переяслав-Хмельницького Музею народної архітектури та побуту, а на її місце встановили металеву копію. У 2014 році під час протидії «беркуту» та захисників Євромайдану міст було пошкоджено. Але мешканці міста Коломия власними коштами й зусиллями відновили один із найцікавіших оглядових майданчиків Києва — легендарний Міст закоханих. Завдяки проведеним роботам із благоустрою цієї визначної пам’ятки Києва, Малий міст Патона є однією з найдушевніших і смислових металевих конструкцій країни. Тож, опинившись на відпочинку в Києві, не відмовте собі в задоволенні перетнути Петровську алею «повітряним способом», насолодившись витонченістю ліній конструкції та красою тутешніх панорам.