Столиця України переповнена пам’ятками. Але навіть досвідчені туристи, які пройшли Рим, Париж, Нью-Йорк і Єрусалим, у подиві застигають перед будівлею «Хоральної синагоги», розташованої на вулиці Шоти Руставелі, 13. Чи то річ у незвичному для Києва кольорі та «дизайні» будівлі бейт-кнессета, чи то в атмосфері, що оповила головний центр українського іудаїзму, але ця синагога справді вирізняється на тлі інших визначних пам’яток Києва, позбавлених такого змісту, значення та історії. Отже, Хоральну синагогу Києва звели в 1898 році. 
Але перед цим меценат — легендарний цукрозаводчик Лазар Бродський пережив цілу «війну» за право євреїв збиратися для молитов і спілкування. Річ у тім, що сучасна українська столиця в період існування в «тілі» царської Росії не входила в «межу осілості». Це означає, що будь-яка культова будівля іудеїв зводилася за особистим дозволом губернських чиновників вищого рангу або міністра внутрішніх справ імперії.
Щоб отримати дозвіл на будівництво Лазарю Бродському та рабину Євсею Цуккерману довелося звернутися до Сенату, до Санкт-Петербурга. 
Щоб домогтися височайшого дозволу архітектору Георгію Шлейферу з будівельної контори ще однієї київської легенди — Льва Гінзбурга, довелося «замаскувати» бік синагоги під житловий будинок. За легендою, вигаданою меценатом, рабином і архітектором, культовій будівлі надали рис звичайного житлового будинку.
Такий хід знизив загострення протистояння і задовольнив владу, тож дозвіл був узятий, а на церемонії відкриття найграндіознішої в списку синагог Києва зібралися всі губернські чиновники, які до цього багато зробили для того, щоб будівля не була збудована.
Київський бейт-кнессет імені Бродського отримав від архітектора розмір Ноєвого ковчега і чітку прямокутну форму. Збудований у модному для кінця ХІХ століття неокласичному з деякими рисами мавританського, готичного та романського стилю. На окрему увагу заслуговує цокольний поверх, оздоблений «диким каменем» — імітацією кладки середньовічного замку. Після реставрації будівлю пофарбували у свій первозданний — жовтий колір, що збігається в тоні з сірою колористикою цоколя і сходів. Ще одна риса, що виокремлює синагогу Бродського, з-поміж тисячі будівель, це — зображення мінор, вписаних практично в кожне вікно. 
Найважчі часи цього осередку іудаїзму Києва припали на роки Радянської влади. У 1926 році синагогу просто закрили. Але будівля, зведена на купецькі гроші Лазаря Бродського, була занадто гарною, щоб її зруйнували, як це зробили з цілою низкою християнських храмів. Спочатку в ньому був клуб. Потім у стінах колишньої синагоги Бродського була організована політична школа. Згодом приміщення зайняла Школа крою та шиття.
У 1955 році чудову будівлю було передано Київському академічному театру ляльок. 
Під потреби юного глядача було проведено кілька реконструкцій. Під час однієї з них було перебудовано другий поверх і добудовано фасад. Благо, у тому ж стилі, який задав свого часу своєму дітищу архітектор Георгій Шлейфер. 1992 року синагоги Києва почали повертатися єврейській громаді міста. Цьому сприяв указ Президента і робота, виконана Вадимом Рабіновичем. Ляльковий театр переїхав у казковий палац на Грушевського, а список пам’яток Києва поповнила чинна синагога. У 2008 році будівля відсвяткувала 110 років свого існування і сьогодні є справжнім освітнім і комунікативним — з Богом і людьми, центром України.