«Апостол» і «Часовник», «Євангеліє учительне» та «Псалтир з часословцем», «Буквар» та «Грецько-російська церковнослов’янська книга для читання» — лише однієї книжки з цього списку було б достатньо, щоб потрапити до історичних анналів. Але вони всі були видрукувані Іваном Федоровим, нашим знаменитим першодрукарем. Завдяки його роботі книги стали вільними — вони покинули похмурі монастирські стіни і вийшли у світ, до людей, несучи їм радість пізнання.
Народилася людина, у трудовій книзі якої був би запис «першодрукар», 1520 року в Петковичах. Це — село на кордоні між сучасною Мінською та Брестською областями. Освіту Івану Федорову дав колишній Краківський, нинішній Ягеллонський університет. Здобувши ступінь бакалавра, 1530 року легендарний «друкар Москвитин», як він сам себе пізніше іменував, потрапив в оточення митрополита Макарія. Останній запропонував майбутньому першодрукареві посаду диякона в храмі Миколи Гостунського, що знаходився в стінах Московського Кремля. Тільки юний диякон час свій присвячував не допомозі священикам під час богослужінь, а експериментував із тим, як можна механізувати процес розмноження книжок, чим заслужив моторошну нелюбов із боку цеху переписувачів.
Коли 1553 року цар фінансував будівництво Друкарського двору, Іван Федоров у всеозброєнні взявся до головної справи свого життя. Єдиною поступкою сану і «держзамовнику» стало те, що перша седмиця книжок була позбавлена даних про першо-видавництво. Лише «Апостол» і наступний за ним «Часовник» були датовані й підписані «друкарем Москвитиним». Але, після грандіозного успіху продукції Федорова, заздрісні переписувачі підпалили Друкарський двір, а потім і нову друкарню, а також розпочали компанію цькування майстра, звинувачуючи його у використанні магії.
«Прощай, немытая Россия» написав через три століття Лермонтов. Те саме, тільки без римоплетства, зробив Іван Федоров, покинувши Москву і переїхавши на територію Великого князівства Литовського. Спочатку він працював у приватній друкарні гетьмана Ходкевича в його маєтку в Заблудові. Пізніше друкар в Острозі друкує «Острозьку Біблію», здійснює вояж західною Європою і працює управителем Дерманського монастиря, призначений на цю посаду саксонським курфюрстом Августом.
Останнім акордом життя першодрукаря став переїзд до «богоспасеного» Львова. Тут він і помер 1583 року. Був похований у стінах Святоонуфріївського монастиря. Коли 1971 року під час розбору монастирської стіни було знайдено останки Федорова та його сина, це стало причиною чергового сплеску публічного інтересу до першодрукаря і послужило чудовим приводом для спорудження в місті меморіалу на його честь. До чотирьохсотрічного ювілею друкарства в Україні, а саме 26 листопада 1977 року, в місті з’явився пам’ятник Івану Федорову, створений архітектором А. Консуловим і скульпторами В. Борисенком і В. Подольським.
На відміну від московського пам’ятника на ту саму тематику, львівський Іван Федоров подібний до Титана. Стрункий чоловік середніх років, м’язистий торс якого обгорнутий фартухом майстра, йде на зустріч до людей. В одній руці друкар несе книгу. Інша рука, на думку психологів, демонструє жест відкритості та довіри до оточуючих, до світу. На відміну від сотні тисяч інших пам’ятників, скульптура не має грандіозного постаменту, вона поставлена лише на невисокий гранітний майданчик. Тож складається враження, що Іван Федоров ненадовго залишив свою майстерню і вийшов на вулиці Львова, до людей, несучи їм книжки та знання.
Цю пам’ятку Львова було встановлено в історичному центрі міста, на вулиці Підвальній, поруч із Пороховою вежею, Домініканським собором та Успенською церквою. Приїхавши на відпочинок до Львова, кожен гість переконається в тому, наскільки гармонійно пам’ятник Івану Федорову вписався в урбаністичний ландшафт, а справа першодрукаря продовжена в місті у вигляді найбільшого в Україні книжкового ярмарку.