Вірветься уявити собі, що ще два століття тому там, де зараз розташований центр Львова, була болотиста рівнина річки Полтва, заросла очеретом, а прапрадіди теперішніх львів’ян із човнів стріляли тут качок. Після того, як Галичина увійшла до складу Австрійської імперії, у цьому місці, розібравши оборонні укріплення, влаштували променад, або Корзо — прогулянковий бульвар із містками через річку Полтва, якими дефілювали міські модниці.
Полтву в другій половині XIX століття загнали під землю: Львів був позбавлений річки, але отримав одну з найдосконаліших у Європі каналізаційних систем. Колишні оборонні вали поступово забудували, і місто Лева отримало новий, третій у своїй історії центр, де розташувалися такі архітектурні перлини, як Львівська опера в стилі неоренесансу, Музей етнографії та художнього промислу, імпозантна необарокова будівля в стилі історизму, або будинок Гауснеру-Віоланда, найкраща ампірна кам’яниця міста.
Зокрема, у місті Лева цікавою є адміністративна будівля кінця ХІХ ст. у стилі віденського неоренесансу по вул. Князя Романа. Це — Палац Справедливості, збудований за проектом архітектора Ф. Сковрона у 1891-1895 рр. для Вищого суду Галичини.
Монументальна будівля в центрі міста завершена фронтоном із балюстрадою та аттиковою скульптурною групою (1893 р., скульптор Л. Марконі). Північний вестибюль прикрашений алегоричною скульптурою, що символізує правосуддя (1896 р., скульптор А. Попель). Зал другого поверху оформлений ліпним декором і розписом художників школи Я. Матейка. Матейка. Стиль будівлі — історизм (з використанням форм ренесансу і бароко). Головним (західним) фасадом будівля виходить на вул. Князя Романа, боковим (північним) — на пл. Галицьку. У вестибюлі збереглося незвично велике дзеркало кінця ХІХ ст. і два алебастрових леви роботи скульптора Антоні Попеля, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові.
Будівля — триповерхова, цегляна, потинькована, видовжена в плані. Компонентами об’ємно-просторової композиції будівлі є центральний ризаліт і два фланкуючі крила, симетрично розміщені та доповнені блоками бічних ризалітів.
Фасади рустовані, членовані по горизонталі карнизами. Ризаліти прикрашені пілястрами і колонами іонічного ордера; центральний — завершений фронтоном з балюстрадою і аттиковою скульптурною групою (1893 р., скульптор Л. Марконі). Вікна аркової та прямокутної форми. Центральний вхід оформлено порталом із напівкруглим завершенням і картушем.
Загалом, теперішня вул. Князя Романа. Князя Романа була частиною однієї з найстаріших львівських вулиць — Галицької, згадки про яку знаходять у міських документах ще 1382 р.
Після знесення оборонних мурів і благоустрою міської території 1885 року вулицю розділили з Галицькою, і вона отримала самостійну назву на честь польського короля Стефана Баторія, який через Галицьку браму в’їжджав до Львова. На початку XIX ст. австрійська влада намагалася пристосувати для розміщення якихось закладів будівлі монастиря і костелу Св. Леонарда скасованого ордену кармелітів взутих. На розі вулиці, в палаці, що був частиною забудови палацу Бєльських, близько середини ХІХ ст. містився кримінальний суд, детальніша інформація з цього приводу відсутня.
Уже наприкінці ХІХ століття тут збудували новітній заклад для правосуддя. Нині в Палаці Справедливості розташований один із корпусів університету «Львівська політехніка».