Будівля старої біржі — одна з головних визначних пам’яток міста. З погляду архітектури це чудовий приклад найкращих традицій класицизму, а з погляду історії — це найважливіша в місті будівля, оскільки саме тут відбувалися збори, на яких вирішували долю влади та всієї Одеси. Зведення цієї визначної пам’ятки Одеси розпочалося 1829 року та завершилося 1834 року, проєкт будівлі належить архітектору, що відіграв важливу роль у вирішенні архітектурного вигляду міста, — Ф.К. Боффо. Він подарував місту не одну будівлю, що вражає своєю пишністю.
Будівля першої в місті біржі стала архітектурним завершенням Приморського бульвару. Боффо підійшов до роботи дуже творчо, будівля вийшла повітряною, легкою, навіть храмоподібною, а багато мандрівників, письменників і поетів не могли втриматися, щоб не присвятити їй кілька рядків у своїх творах. Воно згадується в романах В. Китаєва «Катакомби» та «Етапи» письменника Блукача, А.М. Дерибас писав про нього в «Одеському листку». Віршовані рядки йому присвятили поети Ю. Олеша і В. Бершадський, а мандрівник з Америки Стеффенс написав: «навіть в Італії або Греції… рідко бачив більш чарівний краєвид при світлі місяця, ніж колони біржі крізь просвіти між деревами, які обрамляють бульвар».
Двоповерхова будівля старої біржі, а з кінця ХІХ століття і донині це будівля Міської Думи, має форму витягнутої літери «П». До головного фасаду, прикрашеного двома рядами колон коринфського ордеру, по обидва боки примикали два прямокутні корпуси, увінчані величезними — у два поверхи — напівциркульними вікнами. Ці вікна були немов очима будівлі, вони ніби вдивлялися в приморський бульвар, спостерігаючи за тим, як росло і розвивалося місто майже 40 років.
У 1871-73 роках будівлю торгової біржі було перебудовано. Її оригінальний вигляд змінив архітектор Ф.І. Моранді. На місці другого ряду колон виникла стіна з парадним входом, колишній колись за цими колонами відкритий дворик перетворився на Білий зал, де сьогодні зустрічаються народні обранці перед засіданням. Величезні вікна були закладені, ніби очі будівлі закрили, передчуваючи прийдешні важкі для міста події, революції, перевороти і протести, якими буде охоплена Одеса протягом десятків років. На місці вікон були встановлені дві скульптури, створені Луїджі Іоріні — Меркурія (покровителя торгівлі) і Цецери (покровительки землеробства). А 12 колон, що залишилися головною прикрасою фасаду будівлі, увінчав зроблений в Англії годинник діаметром 2 м, разом із фігурами двох жінок, що сидять з двох боків від годинника, які позначають День і Ніч. Уся композиція стала символом вічності часу. Висловлюючи повагу до будівлі та її історії, цей годинник сьогодні називають курантами, щодня він розносить по Приморському бульвару мелодію з оперети І. Дунаєвського «Біла акація».
Будівля старої біржі не менш прекрасна і всередині. До наших днів завдяки реставрації 1946-49 років зберігся головний — Рожевий зал, стелі приміщень, як і раніше, оздоблені деревом. Головним мотивом оздоблення інтер’єру є коринфський ордер. Внутрішні приміщення вишукані й багаті, світлі та просторі.
Будівля старої біржі завжди опинялася в центрі політичних подій і чимало постраждала. Саме тут 14 січня 1918 року після зборів Рад робітників в Одесі проголосили радянську владу, тут же її і довелося захищати в кровопролитних боях. У повісті «Зелений фургон» письменник А. Козаїчинський закарбував портрет будівлі, що стала серцем політичних заворушень.
Проте, не дивлячись на події, що вирували тут колись, будівля збереглася до наших днів майже в первозданному вигляді. І сьогодні кожен охочий може побачити цю чудову пам’ятку Одеси і видатну архітектурно-історичну пам’ятку України.