Наприкінці XIX століття справу прощі до святинь Єрусалима і на Святу гору Афон було поставлено, можна сказати, на професійну основу. До революції Одеса була брамою Російської держави і виконувала роль центрального транзитного пункту для паломництва з усієї Російської імперії, які вирушали на суднах до Єрусалима, Константинополя, Афона, Синаю, Бару, Риму тощо. Географія паломницьких маршрутів була всеохоплюючою. Для потреб і потреб прочан 16 липня 1885 р. «проти тюремного замку відбулося закладення будинку Руського Андріївського гуртожиткового Скиту». Високопреосвященний єпископ Херсонський і Одеський Никанор (Бровкович, 1883-1890) звершив молебень на місці вівтаря майбутньої церкви. Будівництво «витонченої, навіть розкішної будівлі» відбувалося за проектом і під наглядом архітектора Юрія Дмитренка, і просувалося досить швидко.
До речі, це була перша робота Юрія Дмитренка, яка своєю красою привернула до нього загальну увагу. Споруда подвір’я завершилася до 8 травня 1896 р. Однак роботи з влаштування храму та внутрішнього оздоблення будівлі тривали ще майже рік. Будівля Андріївського подвір’я займала великий простір на розі Рибної вулиці і Тюремного провулка. Ліва частина всієї будівлі була призначена для житлових приміщень, у правій частині на першому поверсі розташовувалася зала і ще кілька кімнат для релігійних читань, їдальня, а також нижня церква — в ім’я святого апостола Андрія Первозванного, на другому і третьому поверхах було влаштовано церкву на честь преподобного Сергія Радонезького, урочисте освячення якої відбулося 19 квітня 1897 року.
Освячення храму здійснив високопреосвященний Никанор, архієпископ Херсонський і Одеський, у співслужінні єпископа Новомиргородського, преосвященного Іустиніана, та Єлисаветградського — преосвященного Мемнона, а також вищого духовенства.
Освячений храм вирізнявся великою благоліпністю. Вражав уяву чудовий різьблений дерев’яний іконостас, весь позолочений, виконаний з великим смаком і витонченістю. Всі художні роботи написані на Афоні і надіслані настоятелем Андріївського скиту. З правого боку криласу містилася велика копія з чудотворної ікони «У скорботах і печалях Втіха», надісланої в храм великим князем Сергієм Олександровичем. На цій іконі була вельми цінна срібна визолочена риза з гербом великого князя. Ікони на іконостасі та у вівтарі написані у візантійському стилі, а церковне начиння вражало витонченістю та красою. З вулиці до церкви можна було увійти широкими мармуровими сходами, біля входу до храму створено особливий боковий вівтар для продажу свічок, звідки сходи вели на хори. До головної будівлі примикав з боку двору триповерховий флігель. У ньому розташовувалися 24 келії, по 2 людини в кожній, і одна загальна кімната на 100 осіб, для мандрівників. 
Крім того, у Тюремному провулку знаходилася досить гарна будівля, у якій було облаштовано приватні квартири для здавання внаймання. Згодом подвір’я вміщувало більше ніж 300 паломників та 50 осіб братії. Було організовано дві книжково-іконні крамниці, де продавалися видання скиту. Інформацію про нього можна було отримати з «Путівника по монастирях», у відділі «Херсонська єпархія» тут же було зазначено, що подвір’я підпорядковане «консисторії і своєму скитському на Афоні начальству». У подвір’ї проводилося щоденне богослужіння. Для прочан, чисельність яких із року в рік збільшувалася, були загальні приміщення й окремі номери. Після 1917 року з Афоном перервався зв’язок, проте подвір’я продовжувало діяти як монастир. 18 квітня 1922 року здійснили вилучення всіх церковних цінностей (дорогих окладів з ікон, церковного начиння тощо). 
Про подальшу долю Свято-Андріївського подвір’я в архівах Одеси інформації знайти не вдалося. Найімовірніше, будівлю подвір’я в 30-ті роки ХХ століття, коли було закрито багато храмів і монастирів, використовували як клуб або іншу громадську установу. Найважливішою подією для Одеси стало відродження і відтворення храму Тихвінської ікони Божої Матері Свято-Андріївського подвір’я. Після наполегливих прохань православних вірян, турботами митрополита Агафангела і з волі Божої будівля була повернута Одеській єпархії. Його Високопреосвященство Високопреосвященніший Агафангел митрополит Одеський і Ізмаїльський взяв безпосередню участь у відновленні подвір’я. Новий іконостас храму Тихвінської ікони Божої Матері, позолочене вбрання престолу, розпис храму були виконані на особисті кошти Владики. 
Радісною звісткою серед віруючих облетіла звістка про відкриття Свято-Андріївського подвір’я. 9 червня 1999 року Його Високопреосвященство Високопреосвященніший Агафангел митрополит Одеський і Ізмаїльський у співслужінні міського духовенства та у присутності величезного скупчення благочестивих одеситів і паломників освятив храм. Зараз подвір’я стало духовним центром митрополії. В актовому залі проходять єпархіальні збори, конференції та святкові урочистості. І сьогодні, кажучи словами апостола Павла: «За все дякуйте» (1Фес. 5, 18), віряни підносять молитви Спасителеві, Божій Матері, апостолу Андрію Первозванному та іншим святим. Божественна літургія звершується щосуботи о 8.00, а щосереди о 7-й годині ранку перед Тихвінською іконою Божої Матері звершується акафістний спів.