Фунікулер

Історія одеського фунікулера розпочалася на зорі ХХ століття. У 1900-1902 рр. за проектом одеського інженера І.П’ятницького, сина директора одеської 2-ї Гімназії та випускника Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, було побудовано «підйомну машину» біля сходів на Миколаївському (Приморському) бульварі. 8 червня (ст. ст.) 1902 р. одеський фунікулер почав своє життя. Два вагончики місткістю 35 чол. кожен, виписані з Парижа, зв’язали верхню частину міста з портом. Одеський фунікулер був побудований за «класичною» схемою — одноколійна рейкова лінія з роз’їздом. Рух здійснювався за «маятниковою» схемою, коли вагон, що спускається, допомагав вагону, що рухається вгору. У такому вигляді одеський фунікулер проіснував 67 років, перевозячи пасажирів з бульвару в порт за незмінні 2 коп. Війни переривали роботу одеського фунікулера. Після Першої світової та громадянської воєн фунікулер не працював з 1919 р. Однак 20 вересня 1926 року він знову розпочав свою роботу. Друга перерва в роботі фунікулера припала на період Великої Вітчизняної війни. Тільки 1947 року знову було відновлено його роботу. До середини 60-х років одеський фунікулер, хоча незмінно популярний серед одеситів і гостей міста, проте занепав. Устаткування і вагони потребували заміни, колії та павільйони — ремонту. Тодішнє керівництво міста вирішило не витрачати гроші на ремонт фунікулера, а побудувати на його місці «передовий» вид транспорту — ескалатор. У 1969 р. фунікулер було закрито, а вже у квітні 1970 р. відбулося відкриття одеського ескалатора. Ескалаторний комплекс був схожий на московський ескалатор на Ленінських Горах, а дизайн нижнього павільйону нагадує дизайн радянського павільйону на виставці ЕКСПО-67 у Монреалі. На жаль, спорудження ескалатора не було великим успіхом. Відсутність однопрогонового ескалатора необхідної довжини змусила розбити лінію на 4 ділянки з проміжними майданчиками, на яких сиділи жінки-пенсіонерки, єдиним обов’язком яких було слідкувати, щоб ніхто не надумав проїхати в обох напрямках. Вартість проїзду збільшилася порівняно з фунікулером на 50% і становила 3 коп. Щоправда, і ця ціна залишалася незмінною практично до самого закінчення роботи ескалатора. Відсутність досвіду обслуговування ескалаторів в Одесі, а також труднощі із запасними частинами, призвели до того, що за десяток років після початку експлуатації ескалатор почав працювати лише в один бік — на підйом, а сходи протилежного напряму використовували на підйом, і в той час, коли вони використовувалися для підняття, вони не були в потрібному напрямку. Але таке становище не могло тривати нескінченно, і в 1997 р. ескалатор було остаточно зупинено. Тоді ж було ухвалено рішення відновити фунікулер і в 1998 р. навіть почалися будівельні роботи. Зміна міської влади змінила і пріоритети, і будівництво було зупинено. На щастя те, що було вже побудовано, не знищили, і через 7 років будівництво отримало друге життя. У 2005 р. почалося друге життя реконструкції фунікулера. Однак новий фунікулер, строго кажучи, традиційним фунікулером не є. Новий фунікулер побудований за принципом «похилого ліфта», тобто кабінки рухаються незалежно одна від одної роздільними шляхами. Система управління і ходова частина теж «запозичені» у традиційних ліфтів. Також докорінної зміни зазнало стильове оформлення верхнього і нижнього павільйонів, а кабінки фунікулера отримали сучасний вигляд із чудовим оглядом. У День міста — 2 вересня 2005 р. — одеський фунікулер повернувся на службу місту. Крім усім відомого фунікулера на Приморському бульварі в Одесі був ще один фунікулер, про який мало відомо. На Дачі Ковалевського існував фунікулер, який пов’язував літню резиденцію митрополита України з пляжем. За неперевіреними відомостями цього фунікулера більше немає, тому що він був зруйнований після зсуву ґрунту.