Центральний парк культури і відпочинку імені Тараса Григоровича Шевченка розташований в історичній частині Одеси та є пам’яткою історико-культурного значення і садово-паркової архітектури.
Обмежений трьома вулицями (Маразліївська, Успенська, Лідерсовський бульвар) і зеленою зоною з боку моря.
Багато гостей Одеси, прогулюючись парком Шевченка, натикаються на стародавню аркадну стіну з башточкою. 
Повільше ніж 200 років тому на цій території розташовувався Хаджибей — турецька оборонна рубіж.
У 1793 році на його місці заклали Одеську фортецю, що проіснувала близько 20 років; у її будівництві брав участь Олександр Васильович Суворов. Ця фортеця (2000 осіб гарнізону і 120 гармат) не давала туркам можливості повернути собі затоку і дала змогу побудувати гавань і місто. Стіни фортеці являли собою земляні вали з розміщеними в ключових місцях гарматами, що давало змогу тримати під контролем як морські, так і сухопутні підходи.
У 1811 році фортецю скасували і перетворили на карантин, який складався з п’яти ділянок: біля гавані — бакалійний і товарний двори, вище — пасажирський (сюди поміщали новоприбулих із кораблів) 
і чумний (ізолювалися переносники чуми або інших інфекційних захворювань) квартали з невеликим (близько 200 м х 150 м) кладовищем неправильної п’ятикутної форми між ними.
Залишки карантину збереглися до наших днів: Порохова вежа та аркада (1803-1807 р.р., архітектор І. Круг). Від цвинтаря збереглася (частково) одна башта, де медики оглядали тіла, які померли в карантині.
Історія стіни змінюється зі скасуванням карантину та закладанням тут парку в 1875р. Поступово територія біля аркадної стіни стає популярним оглядовим майданчиком. На початку XX століття стіну реконструювали і вона стала однією з колоритних атракцій Одеси. До речі, у вежі в різний час була шашлична, склад інвентарю, підсобка будівельників. Потім довгий час (70-80 роки ХХ-го століття) у Пороховій вежі знаходився крихітний, але вельми пізнавальний «Музей пам’ятних дат історії Одеси», створений відомим краєзнавцем і колекціонером Р.М. Ципоркісом. У 90-ті роки музей згорів. 2014 року руїни було перетворено — побудовано оглядовий майданчик.