Містичне скульптурне зображення голови дівчини з зашморгом на шиї, яке прикрашає будинок на розі вулиці Маразліївської та провулку Нахімова, — унікальне. Цей елемент фасаду називається маскарон. А цей конкретний маскарон — ще й найбільший у місті. Але це, мабуть, найнезначніша з причин його унікальності. Скручена в химерний візерунок мотузка на шиї дівчини вже не одне десятиліття змушує одеських краєзнавців і мистецтвознавців ламати голову над загальним змістом скульптури. Існує кілька легенд про те, що ж символізує ця прекрасна дама з петлею. За однією з версій, барельєф на будівлі — нагадування про дівчину, що повісилася. За іншою версією, на місці цього особняка свого часу розташовувався будинок, до якого під різним приводом заманювали вродливих дівчат, а пізніше морем переправляли в турецькі гареми. 
Подейкують, що під будинком навіть був підземний тунель, який йшов від будівлі до берега моря. Але жодна з цих здогадок поки що так і не знайшла документального підтвердження. Згідно з довідником «Вся Одеса», будинок побудований 1903 року на місці ділянок А. Фальц-Фейна і П. Маврокордато. У реєстрі пам’яток культурної спадщини будинок за адресою Маразліївська, 2 значиться як «Прибутковий будинок М. Д. Луцького«. Спроєктований він одним із найкращих архітекторів-модерністів Одеси — Мойсеєм Ісаковичем Лінецьким у співавторстві із Самуїлом Савелійовичем Гальперсоном. Згодом будівля змінювала власників щонайменше двічі. У 1908 році будинок купує такий собі О. В. фон Бессер, а, згідно з довідником «Вся торгово-промислова Одеса» за 1914-й рік, будинок значиться вже за Г. Є. Фукельманом. За даними автора статті «Вздовж по Маразліївській…» Тетяни Заярної, колись у будинку розташовувалися «відділення Дворянського і Селянського банків, що міститься в будинку Маразлі, розташованому в Барятинському провулку, фасадом на Маразліївську». 
src=»https://o-go-go.com/wp-content/uploads/2022/08/obshhij-vid-s-ugla-na-dom-luckogo.jpg» alt=»загальний вигляд на будинок Луцького з боку вул. Маразліївської». Маразліївській» /> Селянський поземельний банк пізніше переїхав у спеціально збудовану для нього будівлю на Маразліївській, 34-а, а Дворянський банк працював у цьому будинку аж до революції. Будинок Луцького в плані має прямокутну, витягнуту уздовж провулка Нахімова форму, з великим внутрішнім двором і зрізаним кутом на перетині вулиць. У загальних рисах обидва фасади по червоних лініях вулиць декоровані ідентично, проте відмінності є. Вхід до квартир, розташованих у крилі по Маразліївській, облаштовано безпосередньо з вулиці. Розглянутий будинок хоч і виконаний у «чистому» модерні, відгомони еклектичної архітектури все ж незначною мірою присутні. До таких можна віднести форми віконних прорізів, сходові поручні, лиштви вікон першого поверху, вази (запозичені з епохи бароко, що колись увінчували аттик будинку, а нині — втрачені), різьблені віконні рами та оздоблення дворових фасадів.
Крім ваз, будинок із плином часу втратив і кілька по-справжньому значущих елементів. Кутова частина будівлі колись увінчувалася масивним аттиком-постаментом, що слугував підставою для скульптури лежачого лева. Пілони, що фланкують кутову частину, були вишукано і рясно декоровані, закінчуючись великими скульптурами орлів. Маскарони останнього поверху з боку Маразліївської втрачені всі до єдиного, але збережені з боку провулка Нахімова. Більша частина балконів позбулася кам’яних стійок огорож, однак, здебільшого, ковані елементи зберегла. На розі, на першому поверсі, розташовувалося торговельне приміщення, і будинок мав відповідне рішення фасаду в тому місці, але зараз воно закрите прибудовою або знищене. Попри значні габарити, будинок Луцького має лише два під’їзди та один чорний хід, до якого можна потрапити з подвір’я. Оздоблення фасадів знаходить логічне продовження в інтер’єрі під’їзду по Маразліївській. 
У стилі модерн виконані навіть обрамлення бетоно-мозаїчних майданчиків. Найцікавіша з них розташовується біля підніжжя сходів, у шлюзі, і ніде більше за малюнком не повторюється. Тут модерн у камені закінчується і починається модерн у дереві. Сходова клітка має мармурові сходинки та бетоно-мозаїчні майданчики. Перила — еклектичні, поширеного зразка. Стіни вкривають класичні рамки, що трапляються в деякій кількості будівель періоду пізньої еклектики. Модерновими тут залишаються лише чудові різьблені двері та віконні рами, а також обрамлення бетоно-мозаїчних майданчиків. Деякі з квартир ще несуть у своєму оформленні відгомони колишньої пишноти. На четвертому поверсі, наприклад, збережено нішу зі статуєю античного стилю і спарені кронштейни, що підтримують балки перекриттів, зі вписаними в них невеликими маскаронами. 
Найбільш значущий розділ в історії будинку нині закарбований на меморіальній дошці на кутовій частині фасаду будівлі: «У цьому будинку, у 1910-1911 р. р., жив російський письменник Олександр Іванович Купрін». Тут же встановлено портретний барельєф письменника. Будинок Луцького пов’язаний і з іншим видатним ім’ям. У 1925-36 рр. у цьому будинку жив учений у галузі гідравліки проф. В. М. Пінегі. Сьогодні будинок Луцького — гримуча суміш житлових квартир упереміш із різноманітними конторами та фірмами: починаючи від турагенції та Консульства Південно-Африканської Республіки, а закінчуючи фірмою з переробки промислових відходів і навіть студією тканин і фурнітури.