Прибутковий будинок Короні можна зарахувати до найкрасивіших житлових будівель Одеси та найкращих творінь яскравого й талановитого архітектора Мойсея Ісаковича Лінецького. 1899 року С. Кузьминський, який володів ділянкою на Канатній, 7, продав її відомому в місті купцеві I-ї гільдії Миколі Георгійовичу Короні, якому належав знаменитий ресторан в Олександрівському парку. Кузьмінський продав її відомому в місті купцеві I-ї гільдії Миколі Георгійовичу Короні, якому належав знаменитий ресторан в Олександрівському парку. Замовлення на проєкт надійшло до архітекторів М. І. Лінецького і Г. Ф. Лонського. Вельми цікавим є той факт, що Лонський, який жив за два квартали від володінь Короне, проєктував і будував переважно для власників ділянок, розташованих неподалік. Виразний і ошатний прибутковий будинок Короне було завершено 1901 року, у період розквіту модернізованої еклектики та зародження в місті традицій модерну декоративної та орнаментальної стилістик. Великий внутрішньодворовий флігель був зданий до кінця 1903 року, і на цьому забудова ділянки Короне завершилася. 
М. І. Лінецький та Г. Ф. Лонський були абсолютно рівноправними співавторами проєкту, і почерк обох архітекторів добре помітний в оформленні головного фасаду та внутрішньому оздобленні будинку. Ідея масштабного і виразного фасаду з двома потужними ризалітами по краях фасадної площини і низка елементів оздоблення (наприклад, суцільний лінійний руст), безсумнівно, належить Лонському, тоді як Лінецькому притаманні величезні прорізи лоджій, дуже соковитий рельєфний руст (зокрема й важкі маскарони), безліч декоративних деталей, привнесених сюди з інших робіт архітектора та перенесених у подальші. Головний фасад будинку можна зарахувати до одних з найбільш вишуканих в Одесі. Його просторове компонування дуже просте. Фасад має ширину в сім віконних вісей, крайні з яких виділені висунутими на червону лінію ризалітами, тоді як фасадна площина між ними зсунута вглиб ділянки. Взаємозв’язок елементів досягнуто ефектним балконом другого поверху, який візуально об’єднує ризаліти. 
Перший поверх оздоблено надзвичайно пишно, проте переважну кількість елементів тут навмисно укрупнено та спрощено порівняно з оздобленням двох верхніх поверхів. На лицьових площинах ризалітів змальовані два величезні прорізи модернізованих обрисів, у лівосторонньому з яких розміщено глибоку лоджію, а правобічний відіграє роль порталу проїзної арки. Їхні замкові камені виконані у вигляді пишних картушів у стилі бароко, композиція яких складається з розгорнутих пергаментів і пальмових гілок на всі боки. Будинок обладнано напівпідвалом, а його вікна виокремлено масивними лиштвами з простими замковими каменями. Вікна першого поверху в загальних рисах схожі з напівпідвальними, але лиштви тут рустовані, а підвіконня оформлені в манері раннього модерну і спираються на невеликі консолі. Лінії суцільного русту простінків і лиштв нерозривні. 
Напівпідвальний і перший поверхи розділені простим, але виразним карнизом, який простягнувся на всю ширину фасаду, включно з ризалітами. Такий самий карниз розташований між першим і другим поверхами на рівні балконного майданчика. На наступних поверхах ступінь пишності декору підвищується. Вищезгаданий балкон другого поверху обладнаний огорожею у вигляді суцільної кам’яної балюстради, кількість секцій якої дорівнює кількості віконних осей поза ризалітами. Балюстрада рясно декорована і візуально полегшується ритмічним рядом невеликих круглих прорізів. Балкон підтримують великі консолі, що розташувалися в простінках першого поверху. Їхній пишний декор і загальні обриси перегукуються з аналогічними елементами в будинку М. І. Амбелікопуло на вулиці Дідріхсона (тривалий час помилково вважався творінням архітектора О. О. Бернардацці), спорудженому М. І. Лінецьким наступного 1901 року, для якого будинок Короне послужив прямим прототипом під час проектування.
Стіни другого і третього поверхів, як і першого, оброблено ефектними горизонтальними тягами лінійного русту, що посилюють виразність фасаду і врівноважують яскраво виражену вертикальність його композиції в цілому. Лицьові площини ризалітів займають на другому поверсі прямокутні прорізи великих лоджій, у верхніх кутах яких з метою додання їм витонченості та мальовничості вміщено невеликі фігурні консолі. Імовірно, за первинним задумом лоджії не засклені, але за теперішніх часів їхні прорізи перетворені на величезні вікна. Лоджії композиційно об’єднуються з великими напівциркульними вікнами третього поверху, прорізи яких доповнені масивним замковим камінням і значними за розмірами картушами. Під ними розташувалися маскарони міфічних істот, образ яких, імовірно, є плодом фантазії самих архітекторів і не має нічого спільного з канонічною міфологією. 
Насичена барокова пластика третього поверху протиставляється великоваговому оздобленню першого, створюючи контраст, що перетворює будівлю на живий організм, сповнений динаміки незримого руху. Якщо оцінювати прибутковий будинок Короне загалом, варто відзначити його беззаперечну архітектурно-містобудівну значущість для цієї частини міста. Рівень архітектури будівлі відповідає найкращим зразкам вишуканих прибуткових будинків на сусідній Маразліївській. Завдяки пластичності об’ємів і оригінальному просторово-компонувальному рішенню головного фасаду, архітекторам вдалося вигідно виділити будинок із суцільної фронтальної забудови червоної лінії кварталу. Завдяки високим архітектурно-художнім якостям прибутковий будинок Короне по праву можна назвати однією з найкрасивіших житлових будівель Одеси рубежу XIX-XX століть.