Прогулюватися затишними старовинними вуличками Львова можна нескінченно — практично кожна оселя вулиць Галицького району — самого серця й душі міста, є цікавою пам’яткою, що має свою історію та викликає бажання помилуватися красою архітектури. Одна з таких вулиць — Проспект Шевченка — його історія налічує понад п’ять століть, і увагою його не оминає жоден екскурсовод.
Проспект Шевченка розташований недалеко від іншого міського «Корзо» — Проспекту Свободи, тож почати знайомство з ним можна одразу після прогулянки останнім або перед нею. Потрапити на нього можна одразу після площі Міцкевича, з якої починається Проспект Свободи — саме ця площа вважається початком Проспекту Шевченка, а його Південний бік переходить у вул. Саксаганського. Забрели ви сюди випадково чи прийшли цілеспрямовано, вирішивши ознайомитися з найцікавішими куточками Львова, — ця прогулянка в будь-якому разі запам’ятається і залишить масу позитивних емоцій.
Кожному гостеві цього куточка Львова імпонує той факт, що засновано Проспект Шевченка було ще за часів далекого Середньовіччя! Але тоді — у 1569 р., коли вулиця вперше згадується в письмових джерелах, вона називалася Гарбарською через те, що тут мешкали гарбарі (шкіряники). У ті часи вулиця була односторонньою і тягнулася вздовж берега річки Полтви, русло якої було там, де сьогодні можна побачити алею з тополь. Річка продовжувала існувати тут у XVII — XVIII століттях, коли вулицю називали Свято-Іванською (Святого Яна), на честь встановленої на містку через неї фігури Яна Непомука.
Ян Непомук був чеським католицьким священиком і сповідником дружини короля Вацлава, який став мучеником (його втопили в річці за наказом короля, оскільки він відмовився розповісти йому про любовні інтриги його дружини). За переказами, після смерті священика на місці його загибелі люди бачили у воді німб із п’ятьма зірками — так згодом і став зображуватися цей святий. Разом зі старовинним кам’яним містком статуя Яна Непомука над Полтвою представляла мальовничу картину, що нагадувала Карлів міст у Празі, на якому можна побачити скульптуру святого сьогодні.
«Сховали» річку Полтву під бетонним куполом тільки наприкінці XIX століття. Тоді (роботи було завершено в 1890 р.) вулиця вже називалася Академічною, бо в ті роки виходила до старої будівлі Львівського університету (академії). Старожили і сьогодні називають проспект Академічною вулицею, хоча знову перейменований він був ще в 1955 р. Новим «покровителем» вулиці став український поет і художник Тарас Шевченко — основоположник сучасної української літератури та літературної української мови.
Після перекриття Полтви на вулиці було висаджено алею з тополь, яку тут можна побачити й донині, тоді ж проспект почав перетворюватися на одну з наймодніших вулиць міста — у нових найкрасивіших будівлях відкривали фешенебельні ресторани, кав’ярні, магазини. Одним із таких місць став будинок №10 — у ньому відкрилася кондитерська крамниця, яку потім у романі «Високий Замок» описав Станіслав Лем.
Донедавна на першому поверсі будинку №10, зведеного 1893 р., як і раніше, працює кондитерська крамниця («Світоч»), на місці й велика вітрина, виставки кондитерського мистецтва в якій так вражали С. Лема: «…Я пам’ятаю стада рожевих свинок із шоколадними оченятами, усі мислимі різновиди плодів, гриби, копченості, рослини, якісь лісові хащі й просіки. Складалося враження, що Залевський міг би повторити в цукрі та шоколаді весь космос…». Сьогодні ж на цьому місці розташований пункт громадського харчування. А ось від найстарішої львівської лазні Святої Анни, що перебувала з 1810 р. у дворі будинку, сьогодні залишилися лише спогади.
Утім, розпочинати огляд будівель на Проспекті Шевченка варто насамперед із будинку №1 — найстарішого. Він був побудований у 1796 р. для готелю «Русский», власником якого був Жорж Гофман — багатий землевласник. У цьому будинку зупинялися знамениті люди, зокрема письменник Оноре де Бальзак. З XIX століття його називають «Жорж» на честь першого власника, хоча від оригінальної архітектури залишилося небагато — у 1899 р. його перебудували за проектом архітекторів Г.Гельмера і Ф.Фельнера.
Заслуговують на увагу будинки №8 і 9: у першому — один із найстаріших кінотеатрів міста, у другому розміщувалася в XIX столітті жіноча гімназія. Кожен будинок тут привертає увагу, зачаровує стрункістю і легкістю архітектурних форм, витонченістю ліпнини та інших декоративних деталей. А ось будинок №17 вражає своєю монументальністю. Він був побудований у 1912 р. за проектом архітектора А.Захаревича для Торгово-Промислової палати (біржі Львова), сьогодні тут — обласна прокуратура, але збереглися красиві інтер’єри: вітраж і мозаїки на сходовій клітці 1909 р. арх. К. Фрича, зал засідань на 1,5 м, зал засідань на 2,4 м, зал засідання на 2,4 м, зал засідання на 3,4 м, зал на 3,4 м, зал на 3,5 м. Фрича, зал засідань на другому поверсі з панно Ф. Вигживальського і горельєфами Курчинського про долю і життя людини.
Будинок, який йде одразу за колишньою біржею, контрастує з сусідом легкістю та тонкістю ліній і форм, нагадуючи про мавританський стиль. Ефектно завершує панораму проспекту ще одна архітектурна перлина — будинок №27, що приваблює також і своєю історією. У збудованому 1907 року. (арх. Збігнєв-Брохвіч-Левінський) будинку з фасадом, стилізованим під середньовічний замок, раніше містилося культове кафе, яке називали «шотландським кафе» через те, що тут любили збиратися представники «шотландської математичної школи». Серед них були такі відомі в математичному світі особистості, як С. Банах — засновник мат. аналізу, С. Улам, С. Мазур, Г. Ауербах і багато інших. У цій кав’ярні було написано «Шотландську книгу» невирішених задач, що стала знаменитою у світі науки.
Такі красиві пам’ятки України, як на Проспекті Шевченка, і стали причиною того, що Львів, Київ та інші старовинні міста країни сьогодні називають одними з найбільш вражаючих стародавніх європейських міст. Прогулявшись цією вулицею, кожен відчуває затишок, заряджається дивовижною енергетикою, яку можна відчути в таких красивих і цікавих місцях.