Пам’ятник Пушкіну

Маріуполь — місто металургів, таке ж суворе, як Челябінськ. Тому основна маса тутешніх меморіалів присвячена воїнам і сталеварам. Наприклад, пам’ятник Макару Мазаю, морякам-десантникам або робітникам «Азовсталі», загиблим під час війни. Кількість місцевих монументів, зведених на честь людей «культурного фронту», набагато менша, але їхня якість викликає легку заздрісну хвилю в мешканців інших населених пунктів Донецької області. Наприклад, це місто може похвалитися пам’ятником своєму земляку Архипу Куїнджі, Володимиру Висоцькому та Олександру Пушкіну, який проїжджав через Маріуполь 1820 року. Автор «Євгенія Онєгіна» і «Повістей Бєлкіна» прямував на Кавказ, у розпорядження генерала Паскевича. Російська імперія на той час якраз вела війну з Туреччиною. І хоча це «металеве серце» Приазов’я не ввійшло до списку так званих «пушкінських місць», як Ліцей, Набережна Мийки чи садиба в Болдині, та один лише факт проїзду великого російського поета через їхнє місто надихнув маріупольчан. Відзначивши сторіччя від дня народження поета, інтелігенція почала збирати кошти на пам’ятник Пушкіну. У 1901 році громадськість кошти зібрала та встановила перший пам’ятник улюбленому пісняру. На жаль, цей монумент «не пережив» дві серйозні війни та Жовтневий переворот, тож після Другої світової маріупольчани встановили новий пам’ятник О.С. Пушкіну. Так само як і старий — дореволюційний варіант монумента улюбленому письменникові, новий був встановлений на перехресті Торгової та Леніна. У 80-х роках минулого століття бюст демонтували через непривабливий вигляд. І лише в червні 2000 року новий пам’ятник великому письменнику поставили на Алеї просвітителів, перед Обласним академічним російсько-драматичним театром. Автор — скульптор Скорих. Пам’ятник Пушкіну в Маріуполі — це двометрова, металева статуя поета в період між двома сватаннями — невдалим і успішним, до Наталії Гончарової. Саме в цей період з-під його пера вийшли найкращі ліричні твори і найсильніша проза. Маріупольський Пушкін — це російський трубадур на вершині його творчої кар’єри. Онук «арапа Петра Великого» зображений у повний зріст. Права нога завмерла в русі вперед. Руки закладені за спину. В очах — мрія і Наталя Гончарова. Пам’ятник встановлений на постаменті, облицьованому червоним гранітом і лаконічним підписом — «О.С. Пушкін». Навіть невеликий, як і сам Пушкін, його пам’ятник посів гідне місце в списку пам’яток Маріуполя. Виявляється, що культурні об’єкти непогано виглядають на тлі металургійних комбінатів і не губляться на тлі «Азовмашу» або Торгового порту. Якщо ви наважитеся відвідати Приазов’я, то зможете самостійно оцінити ту промислово-культурну гармонію, яку створили у своєму місті маріупольчани.