Львів ніколи вже не зможе наздогнати п’ять українських міст-мільйонерів за кількістю жителів. У розкішній столиці Галичини проживає лише 758 тисяч осіб, а демографічна ситуація в країні не дає змоги сподіватися на раптовий ривок до заповітної цифри. Але за іншими показниками Львів легко обганяє найбільші міста юної держави. У цьому населеному пункті більше визначних пам’яток, ніж у Харкові, Дніпропетровську та Донецьку. Крім того, в улюбленому «дітищі» Данила Галицького, названого ним на честь сина — Лева, більше парків і садів, ніж у висококультурних Одесі та Києві. Зі своїми 20 парками та 4 ботанічними садами, це місто спокійно забирає собі титул «найзеленішого», екологічно чистого та найкомфортнішого для мешканців поліса України.
Окрім славнозвісних Стрийського парку і того, що формує ландшафт «Високого замку», Львів має ще одну легенду — Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького. Він є природним обрамленням-прикрасою для вулиць Стрийської, Вітовського та Гвардійської. Площа зеленої зони дорівнює 26 га, що дозволяє їй зверхньо дивитися на території Ватикану, Монако, Гібралтару та Кокосових островів.
Повідуметь цей смарагд у центрі найєвропеїзованішого міста України у XIX столітті. Основою для парку послужив Пелчинський ставок. Ця водойма існувала завдяки живленню від численних струмків, що стікали з Вулецьких пагорбів. Мальовнича місцевість уже 1824 року стала місцем прогулянок міської еліти — вірменських комерсантів із сім’ями, польських панночок, інтелігентних єврейських юнаків і російсько-українських заможних міщан. Дами демонстрували вбрання, кавалери — тростини і манери, грав духовий оркестр.
Особливою популярністю користувалося місце, в якому Пелчинський став з’єднувався з річкою Сорокою. Влітку тут функціонувала купальня, взимку було організовано ковзанку. Але на початку XX століття, мабуть передчуваючи недобре, пересохли струмки, що живлять водойму. У 1921 році болото, що утворилося, засипали, а в роки війни колись розкішне місце відпочинку перетворили на цвинтар.
У 1951 році, коли почався період підвищення якості життя громадян, у головах градоначальників виникла ідея відновити старовинне місце відпочинку. Поховання перенесли, а архітектору Г. Швецько-Винецькому було доручено організувати простір парку. Так з’явилася Центральна осьова алея, що тягнеться до майбутнього Монумента Слави, знаменита білосніжна арка-вхід, що перегукується красою з сигнатурками на львівських храмах, фонтани і сільськогосподарський павільйон. До 1965 року парк був основним місцем дислокації аграрної виставки, що демонструвала городянам виробничі успіхи селян з навколишніх сіл. До речі, парк було названо на честь Богдана Хмельницького, а на одній із його алей з’явилося погруддя гетьмана Війська Запорозького, як ініціатора перемовин козаків із російським царем.
Далеко згодом у парку було збудовано низку атракціонів, серед яких вирізнялося «Чортове колесо». Намилувавшись панорамою Львова з його кабінок, городяни й гості галицької столиці переходили до кінотеатру «Дружба», щоб подивитися новий кінофільм, до стадіону «Юність» або до концертного залу «Романтік», на сцені якого виступали фольклорні колективи, гастролюючі медіуми та представники української естради.
На сьогоднішній день ця «зелена» пам’ятка Львова не втратила свого значення, як місце проведення загальноміських урочистостей, виступів самодіяльних колективів, організованих виставок квітів і презентацій умільців з різних районів області, шкіл і коледжів. Приїхавши на відпочинок до Львова, гості зможуть переконатися, що парк живе й дихає, його люблять і він є місцем зустрічей, променадів і розваг для багатьох поколінь львів’ян, як за тих часів, коли в «міському саду грає духовий оркестр…».