В Україні встановлено безліч пам’ятників. У Скадовську, Запоріжжі та Харкові досі стоять монументи, що зображують Леніна. В Одесі обожнюють постаменти, присвячені Утьосову і герцогу де Рішельє, колишньому градоначальнику і генерал-губернатору цієї чорноморської перлини. У Бердянську, окрім Леніна, революціонера Шмідта і пам’ятника місцевій раді більшовиків, за останні 20-ть років, як гриби після дощу, з’явилися меморіали тандему Бендера енд Балаганова, Сантехніку, Жабі і навіть Курортнику. Тож закономірною стала поява у Львові пам’ятника Данилу Галицькому, хоч і запізнилися городяни з його встановленням років на вісімсот.
Данило Перший був руським князем. Правив він Галицько-Волинським князівством, тому й закріпився в історичних анналах під прізвиськом Галицький. Монарх належав до династії Романовичів або Рюриковичів, тобто був прямим спадкоємцем Володимира Мономаха по чоловічій лінії. Матір’ю князя була візантійська принцеса, дочка імператора Ісаака Другого, прозваного Ангелом. Після передачі синові престолу, поки ще тільки Володимира-Волинського, Анна пішла в монастир.
Значення Данила Галицького для кристалізації сучасної української нації не змогли применшити ні радянські, ні імперсько-російські, ні австро-угорські історики. Князь витратив найкращі роки свого життя, щоб по частинах зібрати в єдине ціле Галицько-Волинську державу, задуману ще його батьком — Романом Мстиславовичем. При цьому він не гребував ні поїздками на уклін до Золотої Орди, ні сватанням до угорських королів. Сміливо вступав у боротьбу з європейськими монархами за Австро-Штирійський трон, правом на який володіла одна з його невісток. Батальні й тактичні успіхи Данила Галицького були настільки великими, що всі його сини пізніше були одружені на дівчатах із найкращих королівських родів від Угорщини до Литви, а його намісник — воєвода, сидів у Києві.
Завдяки творчій діяльності Данила Галицького з’явилися такі міста, як Львів і Холм, Кременець і Данилів, Стіжок і Дорогочин. До новостворених міст князь запрошував іноземних купців і вправних ремісників, надаючи їм пільги, і сприяючи цим економічному розвитку своїх населених пунктів.
За версією Грушевського, саме дітище Данила Першого — Галицько-Волинське князівство, стало безпосереднім спадкоємцем Київської Русі. А занепавши після смерті батька-засновника 1264 року, стало стимулом для розвитку Великого князівства Литовського та одіозної Московської держави.
Лише 2001 року «другому Соломону», як називали літописці князя Данила, встановили пам’ятник у місті, ним же й заснованому. Для цього було обрано найкраще місце на Галицькій площі в однойменному районі Львова. До речі, площа сформувалася в XIII столітті, біля Галицької брами, під час будівництва фортифікаційних споруд навколо міста. Від площі стартували торгові шляхи на соляні копальні Карпат, що приносили князівству чималенький дохід.
Пам’ятник Данилові Галицькому представляє собою кінну статую, відлиту з бронзи. Князь одягнений у кольчугу і малу корону, за його спиною розвивається плащ. Права рука батька-засновника витягнута у вказівно-повелительному жесті. Досвідчені мандрівники могли б порівняти дев’ятитонну львівську скульптуру із «золотим» дрезденським вершником, що зображає курфюста Польщі та Саксонії Августа Сильного, або з Мідним вершником Петром Першим, який височіє над Петербургом, але український монумент менш помпезний і більш духовний.
Скульпторам Василю Яричу і Роману Романовичу, а також архітектору Яремі Чурилику вдалося передати цією пам’яткою Львова ґрунтовність і благість справ, звершених Данилом Галицьким. Фігура встановлена на гранітний паралелепіпед, що важить 60 тонн. Загальна висота меморіалу дорівнює 10-ти метрам, тому всі, хто приїхав на відпочинок до Львова, легко знайдуть бронзову постать князя, яка височіє над його Галицько-Волинською землею.