Перший етап експозиції Меморіалу «В’язниця на Лонцького» має три сюжетні лінії: історія споруди, в’язничний побут і масові розстріли наприкінці червня 1941 року. Вона розташована на першому поверсі. Вхід відкритий з боку вулиці Брюллова (колишня вул. Лонцького) — там, де він був за часів функціонування в’язниці. Частину тюремних камер переобладнано на експозиційні зали. У коридорах вмонтовано стенди, на яких представлено історію будівлі, прізвища частини розстріляних ув’язнених і тексти документів, що регламентували перебування в цій в’язниці в різні періоди.
Камера-одиночка, камера смертників, кабінет слідчого й унікальна фотолабораторія — усе це доступно для огляду в Меморіалі «Тюрма на Лонцького». Правду про страшні події літа 1941 року можна побачити з рідкісних кіно та фотокадрів і почути з вуст колишніх в’язнів. В експозиції представлено нещодавно розсекречені «розстрільні списки» та архівні справи на одного з найвідоміших в’язнів — отця Миколу Хмілевського, керівника підпільної греко-католицької церкви і члена парламенту воюючої України — Української головної визвольної ради. Дослідники зібрали та розмістили на стелі пам’яті всі відомі на сьогодні прізвища закатованих 1941 року.
Основний акцент в експозиції зроблено на найкривавішій сторінці в історії в’язниці — масових розстрілах кінця червня 1941 року. В одному із залів демонструються кадри кінохроніки, де зафіксовано стан в’язниці після відходу радянських військ зі Львова наприкінці червня 1941 року.
В іншій залі розміщені світлини зроблені на території в’язниці в цей період, а також тогочасні українські газети, які широко висвітлювали злочини комуністичного режиму.
З-поміж в’язничних камер, в яких відтворено умови в’язничного побуту, на окрему увагу заслуговує т.з. «камера смертників» — у ній ув’язнені очікували на виконання вироку, яким нерідко був розстріл.
З метою відтворення історичного тла трагічного періоду в історії «в’язниці на Лонцького» — радянської окупації — в окремій залі представлено репродукції пропагандистських плакатів тих часів, на тлі яких лунають записи пісень на кшталт «Широка моя країна рідна». Ця зала демонструє різкий контраст офіційної пропаганди з реальним життям у СРСР — зокрема на прикладі умов перебування у в’язниці «на Лонцького».
Наприкінці експозиції, на тлі стели пам’яті закатованих 1941 року, звучить «усна історія» — записи спогадів колишніх в’язнів.