На сьогоднішній день в Україні налічується близько 83 органів. Частина з них перебуває в бойовому стані, частина з них потребує ремонту. До загального списку цих клавішно-духових інструментів потрапили навіть залишки та імітації органів, які створені в деяких храмах. Найбільша кількість цих музичних інструментів зосереджена в місті Києві та розкидана по території Львівської області. Мешканці Самбора і Стрия, Яворова і Жовкви можуть насолоджуватися «музикою ангелів», як говорили про звуки, що видаються органом, за Моцарта.
Природно, що найбільше пощастило жителям столиці Західної України — ясновельможного Львова, в якому збереглося цілих одинадцять органів. На жаль, тільки чотири з них перебувають в активному стані, не потребуючи ремонту, не будучи декорацією і не перебуваючи в стані напівзруйнованого артефакту. Це — музичні інструменти Костелу Святого Антонія, Катедрального Латинського Собору, Домініканського костелу та той орган, що розташований на території Монастиря Святої Марії Магдалини.
Саме «король інструментів» монастиря Марії Магдалини славиться таким звучанням, чия міць і багатство здатні затьмарити симфонічний оркестр у повному складі. Як усі органи, цей клавішно-духовий інструмент приурочений до католицьких і протестантських сакральних комплексів. «Король» з’явився у Львові завдяки ченцям-домініканцям і пані А. Пстроконській. Річ у тім, що багата землевласниця 1600 року подарувала симпатичному особисто їй ордену невеличку ділянку землі за межами міських стін Львова. Магістрат дозволив ченцям звести семінарію, але домініканці порушили рішення міського органу самоврядування і затіяли будівництво дерев’яного костелу.
Ділянка Пстроконської була розташована на узвишші, тому, в разі захоплення її ворогами, храм міг стати загрозою для городян. До того ж, церковні землі податками не оподатковувалися, тож міський бюджет недоотримав би свої золоті монетки. Справа дійшла до того, що 1612 року львівські міщани, озброєні кілками, розігнали будівельників. Але організованість і наполегливість ченців-домініканців перемогла над імпульсивністю й експресією городян — 1615 року будівництво відновилося.
А 1635 року поруч із містом, на теперішній вулиці Степана Бандери, було збудовано й кам’яний храм, присвячений Марії Магдалені, й келії для ченців-домініканців, й дерев’яну будівлю семінарії. Збереглися імена авторів проекту — архітекторів А. Келара і Я. Годного. Завдяки їм храм був чимось середнім між укріпленою середньовічною фортецею і більш масштабним братом Ноєвого ковчега. На той історичний момент костел був величезною прямокутною двоповерховою будовою з кам’яними стінами метрової товщини, вкритою двосхилим дахом.
У 1754 році дизайном костелу зайнявся архітектор М. Урбанік. Він додав до храму стильний фасад у стилі бароко і прикрасив його двома вежами з ажурними сигнатурками. Найбільшого приниження могутній храм зазнав за Австро-Угорщини. Особистим рішенням Йосипа Другого домініканський костел перетворили на парафіяльну церкву, а в монастирі, який до нього прилягав, було обладнано в’язницю для дам легкої поведінки.
Подружнім ренесансом для храмового комплексу Марії Магдалени стало XX століття. У 1922 році закрили в’язницю, а в 1932 році в костел урочисто в’їхав, тобто був привезений і вбудований, музичний інструмент від одного з найкращих у світі виробників цього виду органів фірми «Rieger-Kloss». Зі своїми 60 регістрами та 3 мануалами він і сьогодні є найбільшим клавішно-духовним музичним інструментом України.
Якщо упустити, що за Рад у храмі розміщувався спортзал, а в монастирі — один із корпусів Львівської політехніки, то навіть у Радянському Союзі оцінили звучання органа і 1960 року організували в костелі «Дім органної та камерної музики». З 1998 року до храму допустили католицьку громаду, але повністю цю пам’ятку України в її руки не віддали. Попри невизначений статус храму, кожен охочий може відвідати цю визнахідку Львова і почути божественне звучання «музики янголів» Моцарта, Брамса, Баха, Макса Регера, Чюрленіса та Ференца Ліста.