«Насамперед я житель, і я врятую тебе, моя фортеця, моя цитадель… «
( Антуан де Сент-Екзюпері )
Ця цитата на щиті, встановленому поруч із романтичною у своїх руїнах малою Максімілліанською вежею Львівської Цитаделі, стала своєрідним символом захисту цієї ще маловідомої, романтичної й водночас жахливої у своєму трагізмі атракції Львова.
До комплексу споруд Львівської Цитаделі можна піднятися звивистою вуличкою з дивною назвою Каліча Гора (або вулицями Коцюбинського чи Грабовського). Назва вулиці відома ще з 1450 р., коли тут селилися каліки та жебраки, а згодом було засновано шпиталь св.Лазаря (згодом переїхав нижче на вул.Коперника). Вуличка впирається в гору, яка й дала назву вулиці — Каліча Гора, на неї ведуть сходинки.
Стратегічне й оборонне значення Калечої Гори та сусідніх із нею гори Шембека (Вроновських) і Пелчинської (Познанської) (у середньому 325 м над рівнем моря) було відоме ще з часів Хмельниччини.
З гори, що стрімко спускалася до нинішньої вул. Коперника, було легко контролювати Сокільницький шлях зі Львова на Стрий. Однак, затиснуте у своїх міцних мурах місто до певного часу не потребувало окремих потужних укріплень у передмістях, тож будівництвом фортифікаційних споруд на горах теперішньої Цитаделі тоді так і не перейнялися.
Проте змінюються часи, змінюються військова техніка, тактика і стратегія, змінюються й потреби в оборонних спорудах. Нова влада Габсбурзької монархії, під чию юрисдикцію потрапив Львів наприкінці XVIII ст., наказує розібрати фортифікації центру міста, що фактично втратили своє значення через зміну принципів ведення війни (замість концепції укріплених міст з’явилась концепція укріплених територій) та через стрімкий розвиток міста, що вже не вміщалось у тісних межах центру міста. Тож уже в 1849-50 рр. розробляється проєкт забудови нових фортифікацій на зрівняних між собою горах Калеча, Шембека та Пелчинський. Автори проєкту офіційно залишилися невідомими, хоча припускають, що це були архітектори австрійського військового міністрерства Х.Рессіг і Й.Вондрушка. Будівництво ведеться протягом 1852-56 рр.
Частина фортифікаційних споруд Львівської Цитаделі — це чотири вежі, які були призначені для артилерійської оборони міста підступів до Цитаделі. Ці вежі нагадують прототип вежі Ж.Монталамбера, французького військового інженера, одного зі співзасновників теорії полігональної системи. Креслення вежі, опубліковані Монталамбером у 1776 р., використав як основу австрійський архікнязь Максиміліан Йосип д’Есте для фортифікації Лінца на Дунаї (32 казематні вежі в дещо спрощеній формі, ніж це проектував Монталамбер). На території Габсбурзької монархії такі вежі стали називати Максимілліанськими (за ім’ям архікнязя), або Лінценськими. Рухаючись у глибину укріплень Цитаделі, незабаром можна вийти до головного корпусу, в якому містилися казарми гарнізону. До корпусу казарм по обидва боки були прибудовані квадратні в плані артилерійські вежі, як і в Максимілліанських вежах, на першому рівні розміщувався житловий корпус (проте з бійницями для рушниць по обидва боки вікна). На решті двох поверхів були артилерійські пункти з бійницями для далекострільних гармат, теж з малими бійницями по боках. До казарм був прибудований вхід із протилежного ніж зараз боку, його прикрашали скульптури левів, які безслідно зникли під час 2-ї світової.
А за корпусом казарм у напрямку малих Максимілліанських веж був стадіон, на якому проводили перші футбольні матчі у Львові. Його трибуни були влаштовані на земляних оборонних валах.
Від корпусу казарм можна вирушити на південь до напівзруйнованої вежі. Це — мала Максимілліанська вежа № 3. Ця, і сусідня 4-вежа називалися малими, бо були вдвічі меншими в діаметрі, ніж дві перші (18 м замість 36) і не мали внутрішнього двору. Форт сполучався із зовнішнім дитинцем укріплення через підйомний дерев’яний міст, перекинутий через сухий рів форту. Під час підняття полотно мосту закривало ворота головного входу, а додатковою перешкодою була цистерна з водою, влаштована під мостом.