Будівля, у якій розташовано Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, була зведена в середині ХІХ ст. за розпорядженням австро-угорського імператора Франца Йосипа і за виділені ним кошти та за сприяння генерал-ад’ютанта кайзера графа Грюнера. 28 лютого 1851 р. під час урочистого перебування Імператора Австро-Угорської імперії у Львові, представники міста подали прохання про зведення Будинку військових інвалідів для вояків Галичини, скалічених у боях, щоб вони могли здобути гідне життя на своїй землі. Імператор задовольнив це прохання і звелів, щоб будівля була зведена за планом відомого архітектора Теофіла Гансена і коштами в сумі 700 тис. зллотих гульденів.
Міською владою для будівництва монументального комплексу разом із каплицею на пропозицію бургомістра Львова Кароля Гоепфлінґена-Берґендорфа, виділяється ділянка в маєтку Пилиховського, поблизу шляху, що веде до підніжжя гори Кортума (нині вул. Клепарівська, 35) площею 1251 кв. сажень, ціною 11406 золотих гульденів і 40 крайцерів. Скликане з цього приводу представництво столичного міста Львова подарувало для будівництва Будинку інвалідів згадану міську ділянку з дубовим лісом і надало для безоплатного використання міський цегельний завод.
Будинок інвалідів спроєктував Теофіл Гансен в аркадному стилі (Rundbogenstil), з фасадами, зведеними зі звичайної цегли (за кольором поділеної на жовті та червоні смуги). Під керівництвом Едварда Каллера будівельні роботи розпочалися 1855 року і завершилися 1863-го. В архітектурі будівлі домінує монументалізм, реалізований шляхом великого розтягування споруди (довжина головного фасаду 165 метрів!), характерний для творчості Гансена на той період.
Будинок інвалідів складається з імпозантної центральної частини, з кутовими баштами, і симетричних бічних крил, які завершуються павільйонами. Фасад будинку прикрашений художніми скульптурами та барельєфами. Для виконання цих робіт було запрошено молодого скульптора Кипріяна Годепського та скульптора Абеля Пер’єра. На фасаді будівлі, по обидва боки від герба австрійської держави, встановлені дві величні скульптури: Воїна у постаті чоловіка, що виймає меч із піхов, та Спокій у постаті жінки в лавровому вінку з пальмовою гілкою в лівій руці, а в правій — із сувоєм паперу. Біля ніг скульптури лежать палітра і пензель, як символи Науки і Мистецтва. Ці фігури, заввишки два метри, виконані майстром зі щільного пісковика.
Над протилежною брамою, ззовні та зсередини подвір’я будинку, встановлено по чотири барельєфи, що символізують постаті жінок — Воїна та Перемогу.
На фасаді будинку розміщено 26 скульптурних елементів і 8 барельєфів, які збереглися до наших днів. Багато скульптурних елементів будівлі, зокрема, з внутрішнього її боку, — втрачені. До їх числа відносяться статуї чотирьох уславлених австрійських фельдмаршалів і генералів, — архікнязя Орла, графа Радецького, князя Шварценберга і графа Шпика. Не зберігся також і зал із фресками.
Монументальна ідея Будинку інвалідів належить до найкращих зразків віденських запозичень в історії архітектури Львова.
Освячення Будинку інвалідів відбулося з великою урочистістю 4 жовтня 1863 року в день іменин Імператора. Уповноважений єпископом провести цей релігійний акт був пан фельдсуперіор (високий чин представника церкви в армії) П.Брадовскі. О 8:00 ранку за канонами католицької церкви було посвячено каплицю, а потім і саму будівлю.
Триповерхова будівля призначалася для розміщення та утримання на пансіоні п’ятсот інвалідів. Центральна частина будівлі — для офіцерів, обидва крила — для молодших офіцерів і солдатів. У чотирьох баштах, у центральній частині будівлі, розміщувалося приміщення генерал-коменданта, тут знаходилася і його канцелярія. Одне крило будівлі було адаптовано під військовий госпіталь, як філії гарнізонного.
Після возз’єднання західних областей України в єдину Україну в будівлі в 1939-1941рр. стояв 233 полк НКВС (в/ч 7480). Під час Великої Вітчизняної війни будинок не був пошкоджений і 10 серпня 1944 року в ньому знову розміщена в/ч 7480.
За рішенням Міністерства внутрішніх справ СРСР у травні 1954 року в будинку було розміщено Київське пожежно-технічне училище, яке передислокували до Львова. Згодом його перейменували на Львівське пожежно-технічне училище МВС СРСР.