Кармелітський костел — одне з найяскравіших архітектурних свідчень колишньої розкоші та нинішньої слави Львова, вічної столиці Галичини. Появі цього шедевра в стилі бароко місто завдячує Якубу Собеському. Це — батько Яна Третього, короля Речі Посполитої та одного з найшанованіших польських полководців. Магнат об’їздив усю Європу, вів подорожній щоденник, був почергово одружений з дівицями з роду Вишнівецьких і Жолкевських, брав участь у Хотинській битві, писав для синів настанови з латині та обіймав посаду краківського каштеляна, найголовнішого воєводи в середньовічній Польщі. До речі, на цій посаді його змінив одіозний Єремія Вишнівецький — страшилка всіх українських селян, що збунтувалися.
Перебуваючи в ейфорії після укладення Штумсдорфського перемир’я зі Шведським королівством і перебуваючи на той момент в особливій пошані в короля Владислава Четвертого, щедрий і успішний Якуб вирішив зробити чергову благу справу й одночасно зміцнити позиції Польщі на її східному кордоні. 
Краківський каштелян виділив гроші на спорудження костьолу у Львові. А оскільки найбільшим його розташуванням користувалися ченці «жебрацького» ордену босоногих кармелітів, то новий будинок був призначений саме для них. Паралельно існує версія про таємну фортифікаційну функцію споруди, майстерно замаскованої під прекрасний храм.
Будівництво Кармелітського костелу було розпочато 1634 року. Точних даних немає, але припускають, що проєкт розробив Яном Покоровичем, сином відомого львівського зодчого Адама де Лярто. Коли наприкінці XVII століття костел добудували, увазі містян — строкатої суміші з українців і поляків, росіян, євреїв і вірмен, було представлено будівлю в стилі бароко дивовижної краси й благородства. 
Притулок босоногих кармеліток був збудований з каменя травертину у формі латинського хреста, в якому поздовжня поперечина переважає над горизонтальною. Тіло храму вкрите двосхилим дахом. Фасад прикрашений пілястрами та високим щипцем. Сакральний простір обмежують дві вежі, збагачені кількома ярусами барокових завершень.
1731 року справа дійшла до оздоблення інтер’єру. Для цього було виписано команду живописців із батьківщини бароко. Італієць Дж. К. Педретті з учнями, в середовище яких швидко затесався місцевий маляр Б. Мазуркевич, розписали внутрішні стіни притулку босоногих кармелітів у найкращих традиціях стилю. Трохи пізніше розпис храму продовжив художник Г. Чайковський, який зобразив мальовничу історію босоногого ордену кармелітів.
Окремої уваги публіки заслуговує головний вівтар храму. Він виконаний скульптором А. Прохенковичем з ешфордського чорного мармуру. До храму примикає монастир — прямокутник келій із чітко виділеним внутрішнім двориком.
Фортифікаційні властивості храму були успішно використані 1648 року під час навали на Львів козаків Богдана Хмельницького. А от військам Карла Дванадцятого 1704 року костел підкорився. Баталією місцевого масштабу монастир прославився 1748 року, коли кармеліти вели війну з сусідами — ченцями капуцинського ордену, намагаючись перегородити вірянам доступ до не того Божого храму. В історію Львова ця сакральна війна увійшла під ім’ям «монахомахії».
Кармелітам храм і монастир належали до 1792 року. Після цього костел був перейменований і присвячений Мадонні, а пізніше — Святому Духу. На початку XX століття він був відомий як Архієпископський і Семінарський храм. За Рад костел визнали пам’яткою архітектури, а його сад обрала як місце зустрічей найнеформальніша, найпросунутіша і наймузичніша молодь міста.
Коли Союз розвалився, увесь храм було «передано на баланс» Українській греко-католицькій церкві під іменем костелу Архістратига Михаїла, а монастир дістався ордену студитів. Тож сьогодні ця а визначна пам’ятка Львова — діюча. Кожен охочий може зайти до костелу, послухати службу і помилуватися збереженими фресками, безцінним вівтарем і досконалими формами нефа. Колишній кармелітський храм посів гідне місце в сонмі помітних пам’яток України і є справжньою, живою і хвилюючою, окрасою Львова.