Набережна Керчі — це об’єкт, подібний до Венеціанської лагуни або нью-йоркського Мангеттена. Кожен квадратний метр Олександрівської набережної насичений легендами та історією. Нею захоплювалися Максиміліан Волошин і Пушкін, Ігор Сєвєрянін і всі російські імператори, починаючи з Петра Першого. До того ж, саме тут починалися кордони, виявляється зовсім не казкового, а реального, Тмутараканського князівства.
Отже, набережна Керчі має довжину «всього» 42 км. Вона розгорнута «обличчям» до одіозної Керченської протоки, що розділяє Україну та РФ і з’єднує Чорне море з Азовським. Тож усі, хто гуляє берегом уздовж протоки, зможуть милуватися військовими й торговельними кораблями двох країн, що курсують з одного внутрішнього моря Атлантичного океану до іншого, а також невеликими рибальськими суднами, що зайняті виловом численних «мігрантів» — хамси, барабульки, кефалі, оселедця, скумбрії та піленгаса.
Але жоден сучасний турист, містяни і російсько-український політикум не знають, що значить керченський береговий ландшафт. Першими цю красу оцінили неандертальці, оселившись на березі протоки близько сотні тисяч років тому. Досі місцеві комунальники, прокладаючи або ремонтуючи чергову трубу, регулярно знаходять то бивні мамонтів, то примітивну зброю, а то й рештки людей кам’яного віку.
Згодом на набережній Керчі з’явилися грецькі колонізатори, які «понаїхали» переважно з Мілета. Завдяки їм місто отримало назву Пантікапей, стало столицею Боспорського царства, а краєвиди для тих, хто перебуває на відпочинку в Керчі, збагатилися силуетами низки курганів і уламками колон храму Аполлона. Акрополь до наших днів, на жаль, не дожив. Початком кінця для цієї керченської Еллади стало правління Мітрідата Євпатора Шостого. Хоча, завдяки цареві, гості півострова, гуляючи набережною, досі зможуть милуватися горою з гарною назвою Митридат, пізніше увінчаною Обеліском Слави.
Керч бачила багато персоналій з можливої «Енциклопедії монархів і полководців». Візантійці, Мстиславовичі від Київської Русі, турки, татари, генуезці, німецькі генерали та учасники Ялтинської конференції топтали чоботами міську набережну і захоплювалися одними й тими ж видами Керченської протоки.
На сьогоднішній день головною для променадів частиною берега стала так звана Олександрівська набережна — центральна частина від 42-кілометрової лінії дотику міста з морськими водами. Це — досить широка смуга, умовно розділена на 3 доріжки за допомогою зелених насаджень. Крім моря і силуетів Мітридата, курганів і портових кранів, Олександрівську набережну прикрашають кілька об’єктів, що зараховуються до категорії культурно-естетичних.
По-перше, це Фонтан-Квітка, зведений у 70-х роках минулого століття. Гранітні плити, що окантовують водойму, чудово збереглися, тож коли він зрідка працює — відпочивальники щиро радіють.
По-друге, в тон металоконструкції Фонтану-кульбаби, на березі височіє пам’ятник «Дари моря». Встановили його 2008 року, на день міста. Це — шестиметрова металева сітка ручного кування, в якій заплуталися 10 найпопулярніших видів риб, видобутих із вод Керченської протоки.
Третє, тут же на набережній встановлений вельми незвичайний пам’ятник, присвячений дружбі Россі з Україною. Це — морський вузол, пов’язаний з металевих труб середнього діаметра.
По-четверте, у жодному місті світу немає меморіалу, що зображує вибух. А на набережній Керчі встановлено пам’ятник, присвячений мінерам, саперам і водолазам, який вельми точно передає візуальну картинку, створювану снарядами, що розриваються.
Для тих, хто перебуває на відпочинку в Керчі, знайомство з набережною можна продовжити в одному з численних ресторанів, виконаних у морській тематиці. Тут вас пригостять знаменитим пловом з мідіями, рапановими шашличками, смаженою барабулькою, калканом, легендарним керченським оселедцем і солоною хамсою, а також кефаллю, запеченою із зеленню у фользі. Традиційно трапеза супроводжується молодими місцевими винами, виноград для яких вирощений на лозах, завезених у ці краї ще мілетськими греками.