Описати красу і зачаровуючу величність гір східного Криму вдається далеко не кожному. Ну, ще б пак! Від одного їхнього вигляду в людини перехоплює подих і втрачається дар мови! Погляньте на них, а тепер уявіть, що багато хто з цих гір сотні століть тому були кораловими рифами, любовно вирощеними на дні теплого стародавнього океану, що зник без залишку. Парканом вишикувалися зубчасті вершини, лякаючи туристів крутими скелястими обривами. М’які хмари поколоті гострими піками гір, у надрах яких сховалися таємничі ущелини. Лише зрідка грізні скелі розступаються, щоб поступитися місцем мініатюрним мальовничим долинам.
У цій статті мова піде про одну з таких долин, яка примостилася і розцвіла біля підніжжя скельного хребта «Червоний Камінь». Напевно, ця назва абсолютно ні про що вам не говорить. Але якщо перекласти її татарською мовою, то вийде Кизил-Таш. У кам’яних стінах цього хребта, біля села Краснокам’янка, давним-давно було засновано Кизилтаський чоловічий монастир. Радянські часи закували монастир в ідеологічні кайдани, і він, так само як і багато інших монастирів і храмів Криму, довгий час простояв із замкненими дверима.
За відновлення цієї пам’ятки Криму влада взялася лише нещодавно — 1998 року. Нині жителями монастиря можна назвати настоятеля отця Никона і ще кількох його послушників. 
Щорічно до цієї обраної Богом долини з’їжджаються віряни з різних країн. Цікаво, що Кизилтаський монастир має доволі незвичну «сусідку» — військову частину. А тому кожен, хто бажає відвідати обитель, зобов’язаний пред’явити документи. Втім, ця перешкода ще нікого не зупиняла.
Туристи особливо цікавляться печерою Стефана Сурозького, в якій сховалося чудодійне джерело. Так-так, ви не помилилися. У Середні віки десь на цьому місці стояла літня резиденція архієпископа. Щоправда, де саме, вченим і дослідникам поки що визначити не вдалося. Що ж стосується печери, то дорогу до неї вам покаже будь-який «абориген», а дорогою неодмінно повідає вам історію цілющого джерела святого Стефана Сурозького.
Те, що ми нині називаємо печерою, в Середні віки було церквою, яка приймала людей незалежно від їхнього віросповідання. Сьогодні про минулі часи, що канули в Лету, нагадує лише кам’яний фундамент, замішаний на вапняковому розчині. 1825 року татарський пастух, який випадково забрів у печеру, виявив у ній ікону Божої Матері, що казна-звідки взялася. Він дбайливо взяв до рук писаний на дошці шедевр і відніс знаменитому в ті часи купцеві Пластару. Той вважав своїм обов’язком передати чудо-ікону феодосійському протоієрею.
Саме цей лик, уміщений у рамки срібної ризи, який через деякий час «оселився» в церкві святого Стефана, привернув до цих місць неймовірну 
кількість християн. Відтепер у день Успіння Богоматері та в день святого Миколая в цій атракціоні Криму було урочисто й людно.
Кизилташський монастир з’явився трохи пізніше, завдяки двом прочанам — Пантелеймону та Андроніку. На початку XIX століття вони оселилися в печері і побудували з глини мініатюрний молитовний будинок. Незабаром чутки про Богослужіння поблизу цілющого джерела дійшли до архієпископа Інокентія, який 1856 року здійснив візит до цих таємничих місць та освятив церкву прочанина в ім’я Стефана Сурозького. Заможні жителі Судака і Феодосії вирішили взяти бика за роги і, користуючись нагодою, звернулися до владики зі слізним проханням, мовляв, відкрийте тут, у Кизилташі, кіновію. Таким було народження Кизилтаського монастиря святого Стефана Сурозького — таємничої достопримечательности Украины, слава про яку рознеслася відгомонами по всій земній кулі, а може, навіть трішки далі.