Історія Церкви Покрова Божої Матері бере свій витік із січня 1819 року. Саме тоді, напередодні Різдва Христового Земський суд міста Феодосії отримав папір, на якому був акуратно накреслений план майбутньої церкви. Цього ж дня всі потрібні документи були підписані, і поміщики Судака дружно взялися за зведення храму. Найцікавіше, що на будівництво церкви тодішня влада не дала жодної копійки — всі гроші були зібрані шляхом добровільних пожертвувань населення міста. Утім, майбутньому храму жертвували не тільки матеріальні кошти. Купець Яні Лазарєв, який пішов із життя ще 1814 року, написав у своєму заповіті, що його приголомшливі виноградники та котедж у Таракташі після його смерті теж мають дістатися майбутній церкві.
Аж до 1936 року в Церкві Покрови Пресвятої Богородиці служили служби, хрестили, вінчали і співали церковні пісні. На паперті стояли бідняки і за традицією зверталися до парафіян із проханням допомогти знедоленим. У 1936 році влада ухвалила рішення влаштувати в колишньому храмі піонерський клуб, церковна дзвіниця якому була абсолютно ні до чого. За лічені години величну будову просто зрівняли із землею. Всевишній, мабуть, не пробачив людям такого варварства: піонерському клубу не судилося відчинити свої двері назустріч радянським школярам, бо зовсім скоро почалася незабутня Велика Вітчизняна Війна.
Тим, хто добре вчив історію в школі, не потрібно нагадувати, що німці повністю окупували Крим і, 
щоби прихилити кримчан до себе, часто-густо відновлювали і відкривали православні храми. Судакська Церква Покрови Пресвятої Богородиці не була винятком — на радість мешканців міста Богослужіння в храмі знову відновилися.
Судак було звільнено від фашистів 1944 року. І раптом виявилося, що храм не зареєстрований, та й священика в ньому немає. Натерпіла на своєму віку церква знову була забита дошками. Жителі Судака змогли потрапити до Божого Храму лише через рік. Здавалося б, життєвий шлях цієї церкви відтепер мав бути світлим і безхмарним, а всі перипетії і страждання — назавжди канути в Лету. Але ні! У 1962 році двері храму знову зачинилися. Влада згадала про Палац піонерів, який не відбувся, і вирішила реалізувати геніальну, на їхню думку, задумку.
Так приміщення цієї найяскравішої пам’ятки Криму перейшло в розпорядження середньої школи. Мабуть, нічого смішнішого й водночас сумнішого захочеш — не придумаєш. Схаменулася влада лише на початку дев’яностих років: Церкву Покрова Пресвятої Богородиці нарешті передали в дбайливі руки Православній Церкві, і під розписним куполом знову зазвучали й полилися, наче весняні потічки, чисті та всепрощаючі молитви.
Приголомшливий вид на це архітектурне диво, створене дуетом Бога і людини, відкривається з лівадійських схилів. Ось він — цей акуратненький вертикальний олівчик, що скромно і водночас велично стирчить на краю мису і здалеку змахує на мініатюрну грузинську церкву. Утім, схожість ця невипадкова, адже цю пам’ятки України виконано в грузинсько-візантійському стилі: чотири величні колони, трикутні фронтони, мозаїчні зображення… Жодних завитків, прикрас і надмірностей — нагайня й нічим неприхована простота. Однак, напевно, саме в ній полягає ваблива чарівність цієї судацької красуні.