Починається Календська стежка («стара римська дорога») у Байдарській долині біля села Підгірне і названа вона за старим ім’ям цього села (Календа), веде до популярної Шайтан-Мердвен (Чортові сходи).
Це і є знаменита римська військова дорога, via militaris, що зв’язує Херсонес і Харакс.
Із Підгірного прямо на село Широке дорога перетинала Байдарську долину, потім піднімалася на схил гори Симналих і далі вгору й униз невисокими горами, де круті схили долають серпантинами, і приводила до села Морозівки. А далі вона йшла правим берегом річки Чорної, долиною Кара-Коба, а звідти в Херсонес.
Але як перекладається топонім Календа?
Є дві версії. Сто років тому тлумачили топонім як тюркське словотвір Кале-Енди — «фортеця спустилася» або «фортеця, що спустилася».
У цьому місці здавна пролягала одна з найжвавіших доріг з долини на Південний берег (через перевал Шайтан-Мердвен). А для захисту подібних проходів у Криму ставили фортеці («кале»). Причому на південному боці Чортових сходів (Шайтан-Мердвен) ще збереглися залишки середньовічного ісара. Такий самий бастіон, фортеця-близнюк, міг розташовуватися і по цей бік перевалу, біля початку Календської стежки. Резонно, що й поселення, яке виросло неподалік від фортеці, називали її ім’ям.
А ось наші сучасники, визначають у назві села відлуння часу перебування римлян у Криму, коли основною базою військ і флоту став для них грецький Херсонес — це 1в. н.е.
У період Кримського ханства населення Байдарської долини було звільнено від податків, натомість на них було покладено обов’язок підтримувати технічний порядок на дорозі. І піший мандрівник, і кінний вершник, і колісні вози легко і швидко ступали, скакали, з’їжджали на Південний берег і піднімалися назад.
Стежка, а точніше широка в’ючна дорога, подекуди вимощена добротними бруківкою, петляє густим лісом і раптом крадькома виповзає на урвище — і ліпиться, тиснеться, чіпляючись за вирубані полиці й ніші. А внизу глибока прірва.
Стежкою цікаво поблукати в будь-яку пору року: взимку і влітку, восени і навесні. Гуляючи в прохолоді цього лісу, можна послухати дзюрчання гірської річки, із затишними заводями, що супроводжує більшу частину шляху. Коли нерухомо й невагомо падає жовтий лист, а з-під нього визирають осінні синьо-помаранчеві крокуси.
Календська стежка часто петляє, але при цьому вперто йде на підйом — то ледь помітний, то значний. Слідуючи ще далі стежкою, можна опинитися біля Чертових сходів.