Такої кількості овець, що перебувають під опікою мешканців Путили, не знайдеться в жодному іншому населеному пункті України, який сховався від цивілізації в міжгірській западині Покутсько-Буковинських Карпат. Навесні вівці, як широка біла річка, «течуть» на випас, на полонини. Їх супроводжують вівчарі та величезні собаки, такі ж білі й пухнасті, як улюблені тварини й основні виробники м’яса, вовни та молока для місцевих жителів.
Тож у Путилі основним світським святом є травневі проводи вівчарів з їхніми біло-рунними красунями в гори — погурманити свіжою травичкою з альпійських луків. А головними церковними, вибити які з голів селян не змогла вся Радянська влада, є Різдво, Великдень і Трійця або Зелена неділя. Найімовірніше, саме тому, єдина церква Путили пофарбована в приємний смарагдовий колір — символ Зеленої неділі, відтінок соковитої трави та хвої смерек і ялинок, що вкривають навколишні гори.
Смарагдовий Путилівський храм присвячений Святому Миколаю, найулюбленішому в Карпатах християнському святому. Він є одним із найтиповіших зразків гуцульського сакрального зодчества XIX століття. Свято-Миколаївська церква збудована з дерева, але поставлена на масивний кам’яний фундамент. Вона — триглава і є домінуючою будовою історичного центру селища. 
Землю під споруду храму виділив Юрій Федькович, один із найцікавіших буковинських письменників, польський шляхтич, австро-угорський солдат та путіловський війт. Але будувала її місцева громада за зібрані «всім світом» кошти. Справа була 1886 року, в період масової забудови Буковини сакральними спорудами, тому храм має цілу низку характерних для того часу ознак. Наприклад, церква складається з 3-х рівношироких зрубів, збудованих по осі «захід-схід». При цьому кожен зруб увінчаний власною восьмигранною банею з невеликою цибулиною з хрестом. Центральний купол трохи більший, ніж його східний і західний «колеги». Бабинець храму витягнутий у подовжньому напрямку, а бокові бабинці разом із навою утворюють єдиний, добре освітлений природним світлом, простір. За Австро-Угорщини, за Румунії та Радянського Союзу стіни храму були обшиті гонтом, але нещодавно його зняли. Храм від цього втратив свій лісовий, дикий вигляд і вельми виграв в естетичному плані. Багатьом поціновувачам автентичних дерев’яних українських церков не подобається новий дах Свято-Миколаївської церкви, виконаний із бляхи. З одного боку, він своїм сяйвом і відблисками затьмарює сонце. З іншого боку, він то і вбереже храм від руйнування найближчу сотню років за будь-якої влади і рівня економічної розрухи в країні.
Свято-Миколаївська церква не є супер-оригінальною спорудою. Вона — типова дерев’яна церква Карпат, до того ж діюча і вельми шанована своїми парафіянами. Приїхавши до Карпат, ви зможете відвідати недільну службу, вдихнути запах двохсотлітнього дерева і помилуватися сонячним променем, що проникає крізь вікна над бабинцем. Окрім знайомства зі звичайним гуцульським храмом, обравши відпочинок у Путилі, ви зможете відвідати музей Федьковича, спробувати розгадати таємниці «Заклятої Скелі», продегустувати усю палітру місцевих овечих сирів та помедитувати, милуючись краєвидами Буковинських Карпат з долиною річки Питили і Черемоша.