Юрій Федькович — постать неординарна навіть для Буковини, краю багатонаціонального та строкатого, наче стрічки, що вплітають вівчарі в гриви своїх коней. До знаменитого Каменяра — Івана Франка, Федькович вважався найкрутішим письменником Західної України. Наприкінці свого життєво-літературного шляху його запросили до Львова, він працював редактором «Просвіти» і театру «Руська бесіда», пізніше перетвореного на «Театр Української бесіди».
Цікаво, але перша половина життя Осипа-Домініка Гординського де Федьковича, так звучить істинне ім’я Юрія Федьковича, пройшла не так поетично й естетично, як зрілість. Народившись у Путилі, в сім’ї шляхтича і дрібного чиновника Австро-Угорської імперії, юний Осип-Домінік змушений був закінчити німецьку школу в Чернівцях, відслужити в армії й узяти участь у військовому поході австріяків до Італії. Коли Осип де Федькович повернувся на Батьківщину, то був обраний війтом своєї рідної Путили. А війт — це посада, ідентична сьогоднішньому меру, Тобто майбутній письменник Юрій Федькович керував місцевим, у даному випадку путилівським, самоврядуванням, контролював збори податків, організовував суди — забезпечував процес присяжними, ініціював будівництво доріг і завідував нерухомою власністю громади.
Чомусь, саме на службі війтом, Юрія Федьковича «потягнуло» писати поезії, драми з гуцульського життя, а також перекладати на українську мову твори Шекспіра, Гете і Шиллера, братів Грімм і Андерсена. Усі роботи Федьковича друкували в галицьких часописах, їх залюбки видавали й обговорювали просунуті аматори української етнографії та національної ідеї. Тож, відмовившись від титулу «першої людини» Путили, Юрій Федькович вирушив підкорювати літературний український Олімп.
Та рідний населений пункт не забув свого Війта. У самому центрі Путили — на вулиці Федьковича 15 розташований музей буковинського кобзаря. Точніше, це — будинок, збудований на місці родового гнізда де Федьковичів. У цьому місці колись народився Осип-Домінік, тут його збирали до чернівецької школи, сюди він повернувся з австро-італійської війни і проживав, працюючи війтом.
Оригінальний будинок ХVIII століття де Федьковичів згорів, тож 1974 року його реконструювали, використавши збережені фотографія та описи, взяті з творів письменника. Музеєм стала типова дерев’яна гуцульська хата. Адже в ті часи «садиби» збіднілих шляхтичів і діючих війтів мало чим відрізнялися від хат основної маси населення. Єдиною відмінністю хати-копії від родичів стала відсутність усіляких господарських будівель. Але біля хати-ремейк зберігся колодязь, саме той, що живив джерельною водою і карпатською енергією головного буковинського романтика і містика.
Музей-садиба письменника «складена з 3-х ялинових зрубів, представлених сіньми, житловою кімнатою та вітальнею, яка в ті часи призначалася винятково для прийому гостей. Експозицію склали оригінали видань творів колишнього Війта та етнографічна колекція, зібрана на основі матеріалу Путилівського району. Особливий інтерес у гостей викликають кахельна піч, наповнені добром скрині, довгий стіл і дерев’яні різьблені меблі, які свідчать про те, що в хаті проживали не вівчарі, а шляхтичі.
Одним музеєм Федьковича помітні пам’ятки Путили не вичерпуються. Скала «Кам’яна Багачка» з пісковика, подібна до тих, що показують туристам на околицях Дрездена, місце злиття річки Путили із Черемошем та схили Покутсько-Буковинських Карпат урізноманітнюють дозвілля тих, хто у цій місцині. Окрім природних багатств, ваш відпочинок прикрасять дегустації бринзи, вурди та будзи — сирів, виготовлених чабанами за традиційними рецептами з молока овечок і сріблясто-шоколадних корівок, а також участь у головних святах місцевих горян — весняних проводах вівчарів на полонини та осінньому професійному фестивалі Путилівських лісівників.